Читати книгу - "На уходах"

— А коли б не хотів хреста зректись?

— Чому би ні? То ще молоде, і з таким не важка справа.

А коли б ні, то доти б його мучили, доки б цього не досягли.

Інакше воно, бачите, зі старими, ті дуже пручаються і краще йдуть на смерть… Ой, що вони зі мною робили! Я п’ять літ на турецькій галері, цебто на великому судні, мучився, мене били таволгою, залізними прутами, а опісля перепродували, мов тварину, з рук до рук, поки не вдалось мені втекти.

Недоїдок аж заплакав, та опісля став розказувати про лиху долю бранців, аж поки господар не сказав:

— Пора нам спати, люди добрі, бо завтра жде нас важка праця.

Всі почали розходитися, а тоді й Недоїдок побажав усім доброї ночі, узяв клунок з одежею і пішов у повітку спати.

Трохим лежав на призьбі під кожухом і вже було задрімав, та як почув, що люди розходяться, зараз прокинувся. Він бачив, як Недоїдок пішов у клуню і замкнув за собою двері. «Чому я не маю такого розумного пса, як Гривко. Він би мене пильнував, а я б виспався. От я собі завтра Гривка візьму, бо так щоночі не видержу».

Трохим ліг знову і знову задрімав. Раптом крізь сон почув, як двері від повітки скрипнули, і зараз відкрив очі.

Недоїдок виходив з повітки потихеньку, мов дух, та ступав, мов кіт по болоті. Трохим зараз устав і пішов вслід за ним, ховаючись у сутінку. Він також ступав обережно, щоб і стеблина не зашелестіла. Недоїдок пішов на майдан і почав роздивлятись, а потому подався до шатра, де спали татари. Трохим крадькома підійшов аж під шатро й почав наслухати; чув, як Недоїдок балакав щось по-татарськи. «Ні, нічого не дослухаюсь, треба Тараса прикликати».

Він вискочив зі схованки і побіг до Тарасової хати.

Його теж застав на призьбі під хатою. Гривко, що лежав поряд, зірвався і загарчав, та як пізнав Трохима, заспокоївся. Тарас уже прокинувся і сидів на своєму мішку.

Трохим розказав йому, що помітив.

— Добре, я йду зараз. Я вже настільки вмію по-татарськи, що розумітиму їх розмову. Ти, Гривку, залишишся тут і пильнуватимеш, поки я не вернуся.

Він погладив пса і покивав йому пальцем. Тарас узяв ножа і встромив собі за пояс.

— Ти, Трохиме, йди до вартових коло воріт і накажи від отамана Журавля, щоб нікого з селища за ворота не випускали до самого ранку. Я йду. А ти йди додому і дивись, коли Недоїдок, вернеться.

Зараз розійшлись. Тарас пішов поміж хатами до татарського шатра, ліг на землю і підслухав таку неголосну розмову:

— Кажу вам іще раз, що ваше визволення недалеке, найбільше за два тижні. Орда недалеко стоїть, а таке багате селище, то дуже ласий шматок. Он тих хлопців, котрих я в степу зустрів, то дуже дорого можна б продати.

А скільки тут молодиць та дівчат, то самі добре знаєте, а все гарне, мов мальоване. А скільки тут худоби! Я приведу наших уночі. Пам’ятайте, як почуєте тричі голос пугача, то зараз переріжте вартових і відчиніть ворота. Потому треба вам підпалити кілька хат, як уже наші будуть в селищі, щоб ясно було…

— Я тобі, Ібрагіме, кажу, — відізвався якийсь татарський голос, — що з цього нічого не вийде, бо вони себе добре бережуть. Я придивився, які тут порядки: в полі фігури, при воротах сторожа, в селі повно зброї, пороху та стріл, отаман хитрий.

— Начхати на фігури. Я так зроблю, що мене самого пошлють на фігуру вартувати, а я тим часом у степ до наших. Ви знаєте, який шмат дороги встигне наш брат перебігти. Отож я їх поведу якраз в те місце, де моя фігура стояти буде, інші навіть нічого не будуть знати, а ми, вертаючись звідсіля, заберемо їх, мов голопупих пташенят з гнізда.

— На фігуру вони чужого чоловіка не пустять.

— Дурний ти, Османе, я так до них піддобрюся, що мене до громади приймуть і за свого вважати будуть. Коли б ти чув, як я сьогодні, а то лише перший раз, почав їм плести баляндраси та приказки говорити, то зараз і білизну й одежу подарували, і я багато про що довідався. Я їх перехитрю.

— Тут є один такий, що хитріший за тебе. Він, здається, пильнує за всіх.

— Знаю, ти думаєш про того хлопця, що його Тарасом звуть. Ну, не бійся, того я зроблю нешкідливим.

— Що, штрикнеш його?

— Ні, його шкода. За нього я де-небудь на базарі великі гроші візьму, але я його трохи скалічу, і він за той час полежати мусить.

— Зроби так, то тебе уходники розірвуть на шматочки!

Не знаєш, як того хлопця всі шанують і люблять?

— Ти, Османе, своїм дурним лобом цього не розбереш.

Ну, спіть уже і думайте над тим, що я вам казав, а завтра я до вас знову прийду.

Тарас, слухаючи таке, задрижав від злості: «От собака, що він задумує. На базар мене поведе, та я його перший ножакою штрикну».

І справді у Тараса така думка зародилась, і він вийняв ніж з-за пояса, коли Недоїдок-Ібрагім виходив з шатра. «Ні, так не буде добре. Може, не зможу, злодій крикне, і тут мене татари замотлошать. А коли б і зміг, то свої можуть не повірити і візьмуть мене за душогуба. Та й це було б недобре, щоб не взнати, коли ця орда наблизиться.

Краще буде так, що я за ним далі стежити буду, а в слушну мить його накрию. Поки що ніхто про це не сміє знати, хіба я і