Читати книгу - "Чорне озеро кохання"

— Не може бути!.. — прошепотів він.

Потім звернув увагу на ледь помітний напис: «…ізгнаніє… Товит… 6…».

Тут усі рушили далі, й Андрій змушений був іти за прочанами й відвідувачами.

…Додому повернувся рано. Ходив по квартирі, дивився на жалобні портрети батьків. Потім неначе щось згадав, знайшов у книжковій шафі Біблію, почав гортати. Нарешті розкрив на Книзі Товит, главі шостій, і прочитав: «Коли увійдеш ти до шлюбної кімнати, візьми курильницю, поклади до неї серце і печінку риби і обкури, і демон відчує запах і піде геть і не повернеться ніколи».

Андрій сів, похмуро подивився у вікно. Потім заховав Біблію і сказав сам до себе:

— Треба з кимось порадитися.

Сумний, блідий і вочевидь нездоровий Андрій розмовляв на роботі, в лабораторії, з колегою Людмилою, якій він, поза всяким сумнівом, подобався.

— А що лікарі кажуть? — запитувала молода жінка.

— Людмило, ну що вони скажуть? У мене ж нічого не болить, все наче гаразд, а почуваюся недобре.

— А ти п’єш «Амброс», як усі ми? — про щось подумала Людмила. — І справді, чудовий препарат — не лише тому, що це наша власна розробка…

— П’ю звичайно… — кивнув Андрій. — Але, вочевидь, він не діє на мене так, як на інших.

— Слухай, Андрію, а чи не сходити тобі до ворожки?

— Ворожки? — здивувався молодий чоловік.

— Так. Ти не переймайся — всі зараз ходять, — поспішила заспокоїти його Людмила. — В мене є знайома бабця, вона бачить усе! Розповідає людині, як є і як буде. Всю її долю. Просто диво! Дати адресу?

— Гм! Давай, — Андрій вагався, але відкинув сумніви. — Спробую заради цікавості.

— Візьмеш із собою, як будеш іти, паляницю і білу хустку, — по-діловому напучувала його Людмила. — Не забудь!

Андрій довго їхав якимись манівцями, відриваючись від керма автомобіля лише тоді, коли необхідно було швидко звіритися з мапою міста. Нарешті на далекій околиці він за номером будинку й описами Людмили впізнав потрібну будівлю.

…І ось Андрій уже стукає у двері будиночка.

— Ти від кого? — долинуло без привітання запитання бабці з-за дверей.

— Від Людмили… Дмитрівни! — голосно відповів Андрій.

Баба відчинила.

— Заходь!

— Здрастуйте!

— Приніс усе? — бабця пильно вдивлялася в обличчя хлопця. — Сідай біля столу.

— Ось, — Андрій подав хліб і хустину.

— Нічого мені не кажи, — наказала стара. — Я тобі сама все розповім.

Хліб баба заховала, а хустину розстелила на столі й висипала на неї купу темних сухих бобів. Не поспішаючи, вона розклала їх на дев’ять купок у три ряди. Почала уважно вивчати кожну купку. Про щось думала, ворушила губами. Потім глянула на Андрія:

— Тепер покажи мені руки.

Андрій простягнув руки до ворожки, баба узяла їх у свої, заплющила очі й зосередилася.

— Всі твої біди й негаразди — від близької тобі людини, якоїсь чорноокої жінки.

— У мене, крім дружини, тепер нікого немає… — спантеличено сказав Андрій.

— Якщо нікого іншого з близьких не маєш… — пробурмотіла баба і додала: — Коли вона буде міцно спати, уважно оглянь її тіло. На ньому має бути знак, число антихриста, бо вона відьма. Раджу тобі розлучитися з нею, вигнати з дому… Перевір також, чи нема в тебе під подушкою або серед твоїх речей, десь у шафі, якогось згортка чи пучки зілля… Якщо знайдеш — викинь у вікно і тричі сплюнь. Ось тобі свячена вода і хрестик. Носи його завжди… Тепер іди…

— Боже, — задихнувся Андрій, — невже Оксана…

Дорога додому була тяжкою, як ніколи. На одному з перехресть Андрій, стривожений, виведений з рівноваги словами ворожки, мало не збив пішохода. Жахнувшись і вислухавши від літнього чоловіка все, що той думає про водіїв, особливо молодих, Андрій далі вів автомобіль не так швидко і дуже уважно.

До квартири Андрій увійшов похмурий.

— Чому невеселий? — пригорнулася до нього Оксана.

— Так… Утомився на роботі, — промимрив той.

— Ходімо вечеряти? — Оксана вдивлялася в очі Андрія, немов намагалася розгадати якусь загадку.

— Добре, погодився Андрій, хоча їсти йому особливо й не хотілося.

Вони сіли до столу на кухні, й Андрій почав потроху жувати запропоновану їжу, навіть не звертаючи уваги, що ж саме він їсть. Оксана навпаки — їла жваво, із задоволенням. Потім підійшла до Андрія, почала обіймати його і цілувати.

— Може, підемо, відпочинемо… — грала очима Оксана.

Андрій спочатку неохоче, але потім з усе більшою жагою теж цілував її… Вони зайшли до себе в кімнату, поспіхом роздягнися і впали в ліжко. Андрій спромігся намацати під своєю подушкою якийсь згорток. Він зумів непомітно витягти його, прикривши руку рушником, і сказав:

— Я зараз повернуся, тільки води вип’ю, — і пішов на кухню.

На кухні Андрій швидко розгорнув сувій, побачив якісь трави в ньому… Хутко викинув пакунок просто у кватирку, тричі сплюнув і повернувся до Оксани.

…За якусь годину