Читати книгу - "Володар драконів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Пилка, господарю, пилка! — схопився він за голову. — Вже несу, йду, лечу!
— Забудь про свою кляту пилку! — гаркнув Кропивник. — Я маю для тебе важливішу справу. Рушай верхи на круку до тієї гори, звідки прибув цей бовдур. Перевір, що він там бачив. І якщо це справді дракон, розвідай, звідки він прилетів, і чому з ним людина і кобольд. Я хочу знати все, чуєш, все!
Мухоніжка злякано кивнув і побіг до крука, який все ще терпляче чекав на сходах. Гном ошелешено дивився йому вслід.
— А як щодо мене? — запитав він. — Як же я повернуся?
Кропивник посміхнувся. Дуже гиденька була ця посмішка:
— Тобі дозволяється точити мені кігті, поки Мухоніжка буде відсутній. Тобі дозволяється полірувати мій панцир, стирати порох із шипів, чистити мені зуби і знімати мокриць із луски. На знак подяки за добру звістку я призначаю тебе моїм новим чистильником панцира!
Гном із жахом подивився на нього. Кропивник облизав пащу і самовдоволено посміхнувся.
— Я скоро, повелителю! — сказав Мухоніжка, видираючись на крука. — Я вже скоро повернуся!
— Не поспішай, а слухай мене, — невдоволено озвався Кропивник. — Будеш доповідати мені через воду, ясно? Це швидше, аніж літати туди-сюди.
— Через воду? — щелепа у Мухоніжки відвисла. — Та де ж я її знайду на цій горі, мій пане? Це вже' точно буде нескоро!
— Запитай у гнома, де там у них вода, мізки твої пташині! — гаркнув Кропивник і відвернувся від них. Повільно, важким кроком він підійшов до килима, на якому мерехтів витканий з тисячі ниток срібний дракон. Кропивник наблизився до нього впритул.
— А раптом вони справді знову з’явилися? — тихо промовив він. — Через стільки довгих років. Утім, я знав, що не можуть вони вічно від мене ховатися. Від людей — можливо, але не від мене.
ШпигунКоли крук злетів у небо над руїнами замку, Мухоніжка боязко роззирнувся на всі боки. До цього часу бідний гомункулус покидав замок лише тоді, коли пристрасть до полювання гнала його господаря в долину, де він жер корів та овець. Кропивник здебільшого подорожував під землею. Він плив глибокими підземними річками, а на поверхню виходив лише вночі, під покровом темряви. Зараз на небі сяяло сліпуче спекотне сонце. І нікого не було поруч із Мухоніжкою, крім крука.
— Далеко ще? — запитав він, намагаючись не дивитися вниз.
— Ось та гора, — каркнув крук. — Бачиш, з обламаною вершиною, — і птах стрілою полетів до неї.
— А нам обов’язково летіти так швидко? — Мухоніжка вчепився тонкими пальцями в пір’я крука. — У мене зараз вуха відваляться.
— Ми ж начебто поспішаємо, хіба ні? — відповів крук, не сповільнюючи лету. — Ти, до речі, важиш вполовину менше, ніж той гном, хоча на зріст майже такий самий. З чого ти зроблений? З повітря?
— Вгадав, — Мухоніжка ніяк не міг влаштуватися зручно на масному пір’ї крука. — Повітря і ще декілька інгредієнтів. Рецепт, на жаль, втрачено, — він напружено дивився вперед.
— Там! Там у траві щось блищить! — гукнув він раптово. — Клянуся саламандрою! — Він протер очі. — Цей дурний гном сказав правду. Це дракон.
Крук став описувати кола над тим місцем, де, згорнувшись між скелями, спав Лунг. Бен і Сірчана шкурка сиділи трохи віддалік, схилившись над мапою. Поруч із ними стояли троє гірських гномів.
— Давай опустимося ось на той уступ, — шепнув Мухоніжка до крука. — Просто у них над головами. Так нам легше за все буде їх підслухати.
Коли крук приземлився на уступі, Сірчана шкурка сторожко глипнула вгору.
— Сховайся! — просичав Мухоніжка до крука. — Ось туди, на ялину, поки я тебе не покличу. Мене вона не бачить, а ось ти її, схоже, непокоїш.
Крук знову звівся у повітря і зник десь поміж гілками ялинки. Мухоніжка обережно підкрався до самого краю уступу.
— Так, визнаю, — мовила мала кобольдиха. — Ми трохи відхилилися від маршруту. Гадаю, нічого страшного. Ми все одно сьогодні вночі доберемося до моря.
— Питання тільки — до якого саме, Сірчана шкурко? — сказала людина. Це була ще маленька людина, хлопчик.
— Знаєш що, пане Всезнайко? — сердито озвалась маленька кобольдиха. — Сьогодні вночі кермувати будеш ти. Мені хоч не доведеться слухати твоє бурчання, коли ми знову кудись не туди залетимо.
— А куди вам треба? — запитав один із гномів. Мухоніжка напружив слух.
— Ми шукаємо Поділ неба, — відповів Бен. Сірчана шкурка так його пхнула, що він мало не впав:
— Хто тобі сказав, що обов’язково маємо доповідати про це кожному зустрічному гному, га?
Хлопчик закусив губу. Мухоніжка підповз ще ближче до краю. Поділ неба — що б це могло бути?
— Прокидається! — раптом закричав один із гномів. — Дивіться, прокидається.
Мухоніжка обернувся — там у всій красі стояв він. Срібний дракон. Він був набагато менший за його господаря. І очі в нього були не червоні, а золоті. Дракон випростався, позіхнув і здивовано подивився на три маленькі фігурки, заховані за спину людського дитинчати.
— Ти диви, гноми! — промовив він голосом, шорстким, як котячий язик. — Гірські гноми.
Хлопчик засміявся.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар драконів», після закриття браузера.