Читати книгу - "Темна матерія"

Я поспішно переходжу через вулицю, швидко піднімаюся сходами, витягаю з кишені ключі, а це зовсім не мої ключі. Я намагаюся знайти потрібний ключ, який би підійшов до замка у дверях, і розумію, що двері не мої. Ні, це мої двері. Моя вулиця. Мій номер на поштовій скриньці. Але ручка не така. Деревина дуже вишукана, а петлі такі залізні, готичного штибу, вони б краще пасували якійсь середньовічній таверні.

Я повертаю замок.

Двері прочиняються досередини.

Щось не так.

Зовсім, зовсім не так.

Я переступаю через поріг і заходжу в їдальню.

Це запах не мого дому. Не пахне нічим, тільки пробивається слабенький запах пилюки. Наче тут довго ніхто не жив. Світло не горить. Не просто десь темно, а вимкнене все. До останньої лампи.

Я зачиняю двері й нишпорю по стіні в темряві, аж поки не намацую димер. Люстра, зроблена з оленячих рогів, заливає кімнату теплим світлом над мінімалістським скляним столом, не моїм, і над стільцями, також не моїми.

Я гукаю:

— Привіт!

В будинку дуже тихо.

Мерзотно тихо.

У мене дома на каміні за обіднім столом є велика репортажна фотографія, де ми з Даніелою і Чарлі стоїмо на оглядовому майданчику в Національному парку Єллоустоун.

У цьому будинку є чорно-біле з глибоким контрастом фото цього ж таки каньйону. Зроблене набагато майстерніше, тільки нікого з нас на ньому немає.

Я заходжу на кухню. При моїй появі датчик вмикає підсвітку.

Це чудово.

Дорого.

І бездушно.

У мене дома на нашому білому холодильнику магнітиками прикріплена робота Чарлі-першокласника (зроблена з макаронів). Я завжди усміхаюся, коли дивлюся на неї. А в цій кухні на сталевому фасаді холодильника «Gaggenau» нема жодної плямочки.

— Даніело!

Навіть луна від мого голосу тут звучить інакше.

— Чарлі!

Тут менше речей, відлуння сильніше.

Я проходжу через вітальню і бачу, що мій старий програвач тулиться до найсучаснішої аудіосистеми, а моя колекція джазового вінілу любовно розставлена в алфавітному порядку на зроблених на замовлення вбудованих полицях.

Я піднімаюся сходами на другий поверх.

У коридорі темно, вимикача немає на звичному місці, та це байдуже. Майже вся система освітлення працює на датчиках руху, а наді мною ще й мерехтить підсвітка.

Це не моя дерев’яна підлога. Вона краща, дошки ширші й трохи грубіші.

Між передпокоєм і вітальнею триптих із зображенням моєї сім’ї у Вісконсин Деллс замінений на ескіз пірса на березі озера Мічиган. Вугільним олівцем на пергаменті. В око впадає підпис художника в правому нижньому кутку — Даніела Варгас.

Я заходжу в наступну кімнату ліворуч.

У кімнату мого сина.

Тільки це не вона. Не видно його сюрреалістичних малюнків. Ні ліжка, ні постерів манга, ні стола з горою зошитів і підручників на ньому, ні лава-лампи, ні рюкзака, ні одягу, розкиданого по підлозі.

Натомість — монітор на широкому столі з книжками й аркушами паперу.

Шокований, доходжу до кінця коридору. Штовхаю матові розсувні двері в стінну нішу й заходжу до основної спальні — вона розкішна, холодна, і, як усе в цьому особняку, не моя.

Стіни прикрашені ще кількома ескізами, зробленими вугільним олівцем на пергаменті, у тому ж стилі, що й той, у вітальні. Але центральне місце в кімнаті займає скляна вітрина, вмонтована в підставку з деревини акації. Зісподу театрально б’ють промені світла, висвітлюючи свідоцтво у м’якій шкіряній папці, котра спирається на оббитий оксамитом стовпчик, а з нього звисає тоненький ланцюжок із золотою монетою, на якій викарбувано портрет Джуліана Павії.

У сертифікаті сказано:

Премія Павійського Університету присуджена

ДЖЕЙСОНУ ЕШЛІ ДЕССЕНУ

за видатні досягнення в поглибленні наших знань і розуміння походження, розвитку та властивостей Всесвіту шляхом поміщення макроскопічного об’єкта в стан квантової суперпозиції.

Я сідаю на край ліжка.

Щось мені недобре.

Щось мені зовсім погано.

Мій дім повинен бути моїм притулком, місцем безпеки й затишку, де мене оточує сім’я. А він навіть не мій.

Мій шлунок бунтує.

Я мчу в чужу ванну, ривком піднімаю сидіння унітазу й випорожнюю свої нутрощі в незайману чашу.

Я вмираю від спраги.

Я відкручую кран і підставляю рот під струмінь води.

Обливаю водою обличчя.