Читати книгу - "Чорнобильська комедія"

Тепер за вікном його кабінету — обшир Манхеттену.

Фермі напружено, азартно закінчує розрахунки. Зупиняється, остовпіло дивиться на їх остаточний результат. Піднімає голову, вражено складає свої долоні разом, чашею… Заворожено дивиться на них, зовсім по-новому оцінюючи обмежений ними об'єм… Ніяк не може повірити чомусь.

Вражений, бере з полиці тенісний м'ячик, і теж розглядає його так, наче бачить вперше. Показує колезі.

ФЕРМІ: Слухай! Шматок урану, менший за цей м'ячик, дає стільки ж енергії, скільки 15 тисяч тон вибухівки! 15 — ТИСЯЧ — ТОН! Ні, ти тільки уяви собі цю гору — п'ятнадцять мільйонів кілограм толу! Та такого й не уявиш! А тут — будь ласка… Вибух кульки урану таких розмірів — і все оце перестане існувати!

Фермі й колега дивляться на велетенське місто Нью-Йорк за вікном — і на маленький м'ячик… Речі начебто абсолютно несумірні. Але ж — розрахунки Фермі точні!

Рік 1942. Друга світова війна в розпалі.

Місто Чикаго, Сполучені Штати Америки.

Приміщення невеликого цеху. Це, власне, зал для гри в сквош[13], розташований під трибунами стадіону університету Чикаго.

Тут має відбутись перша спроба пуску першого ядерного реактора, який називають в усіх документах «pile 2» — «купа 1».

Про цей експеримент керівництво університету не поінформоване. «Не треба казати людям того, що вони не можуть зрозуміти… Бо вони це заборонять», — так аргументував це один з фізиків-організаторів. Додавши, — «І будуть неправі».

В кутку залу — величезний, в кілька людських зростів, куб із блоків графіту. В ньому вміщені кулі урану та його окислу.

Організатори експерименту знають, що ядерний вибух такої конструкції неможливий. Але вони знають також, що якщо при роботі реактора виділиться надмір енергії, то вона рознесе і саму «купу», і сквош-зал, і чималий шмат університетського стадіону на додачу. А радіоактивні уламки та пилюка забруднять бозна-яку територію…

Тому вжиті серйозні заходи безпеки.

Якщо розпад ядер урану піде надто швидко, і це загрожуватиме вибухом, — в «купу» автоматично опуститься запобіжний стрижень з кадмію, який загальмує розпад.

Наступний запобіжник вже не залежить від безмозких автоматів (хай які там вони надійні…): над «купою» на шворці висить ще один гальмуючий кадмієвий стрижень із залізною болванкою-тягарем унизу; поряд стоїть інженер з сокирою: за потреби він перерубає шворку, стрижень впаде в середину «купи», — і кадмій спинить ланцюгову ядерну реакцію…

Але й це ще не все! Напоготові ще й надзвичайний засіб — чималі ємності з «гальмуючим» розчином солі того ж таки кадмію. Цей розчин виллється на «купу», якщо небезпечна ситуація все ж таки виникне…

Біля підніжжя «купи» стоїть технік, і — помалу, дуже обережно! — сантиметр за сантиметром починає витягати з неї управляючий стержень — грубу дерев'яну палюгу, обгорнену кадмієвою фольгою — саме вона стримувала реакцію в «купі»… Експеримент розпочався.

Чим далі технік витягає стержень…

…тим частіше й частіше відбувається в «купі» розпад атомів урану: частинки тих ядер, що розпались, розбивають наступні ядра, частинки тих — ядра наступних, ті — наступних, і так, «розмножуючись», «віялом», все зростаючим числом ланцюжків, — щомиті наростає число розпадів ядер у «купі»… Ланцюгова реакція набирає силу.

Частіше й частіше клацають лічильники розпадів…

ШУМ В ЮРБІ ПРИСУТНІХ: Пішла. Розганяється…

У групі вчених — одні чоловіки. Енріко Фермі робить обчислення на логарифмічній лінійці — обчислювальному приладі, на перший погляд схожому на звичайну лінійку. На ній в епоху до комп'ютерів та калькуляторів робили обрахунки вражаючої складності!

ЕНТУЗІАСТ (до Фермі): Це початок нової ери, маестро Фермі! Енергія ядра атома просуне людину до інших планет, до зірок! До позаземних цивілізацій, до інших мислячих істот!

ФЕРМІ (напружено спостерігаючи за «pile1», скептично): Хтозна, чи є позаземні цивілізації: ніяких звісток від них ми до цього часу не отримували…

ЕНТУЗІАСТ: Ну їх же не може не бути, якщо міркувати логічно: Всесвіт — не-скін-чен-ний! Отже, у ньому є — ВСЕ…

ФЕРМІ: Важко сперечатися з нескінченністю (він іронічно поглядає на свого наївного співбесідника) проявів Всесвіту… Але сигналів все ж нема.

ЕНТУЗІАСТ: Ну то як би ви пояснили це протиріччя, професор?

ФЕРМІ: Ну, хоча б так… (продовжує підрахунки) Усі цивілізації, що досягають високого технологічного рівня — неминуче знищують себе ще до того, як вони зможуть подати звістку про себе… (задумливо дивиться на «pile1»)

Ентузіаст кривиться, наче кислу грушу з'їв… Дивиться на «pile 1».