Читати книгу - "Змій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, — відповідає він. — Не рівні.
Вона знов підводить очі, а його очі, що вона бачить перед собою, такі сині, надзвичайно сині. Хто цей чоловік? Обличчя того, хто грає Тіаполо, вона змогла б упізнати навіть за маскою, і розуміє, що той гравець не є загрозою. Може, цей незнайомець — людина Контаріні, гравець, що тягне за ниточки своєї невловимої маріонетки? Але ж ні.
Ні.
Вона знала це від тієї миті, як він сів, їй не потрібні були слова, щоб знати, хто він, ким він є, що йому зараз потрібно.
Він грає Фальєре, і хоча на шахівниці вони рівні, на більш важливій гральній дошці все інакше.
Вона знає, і знає це вже певний час: він виграє. Він виграв Занзано, і хоч на даний час Сенат, як на її думку, схиляється до Контаріні, Фальєре має ще багато карт, він чекає на час для головного ходу.
— Що б ви зробили? — питає вона, майже дивуючись тому, що заговорила. — Щоб виграти, що б ви зробили?
Він не робить паузи, щоб подумати над запитанням.
— Що завгодно, — відповідає він. — Що завгодно.
— Я теж, — каже вона, відхиляючись від шахівниці.
Потім:
— Нам треба припинити це, — каже вона, вказуючи на гру між ними.
— Але ж ви сказали, що в ній позиції рівні.
— На дошці, що перед нами — рівні, але ми зараз граємо іншу гру, за іншими правилами. Мені не подобається її нерівність.
— Ніхто не казав, що ця гра проста. Якщо ви почуваєтеся не готовою до цього виклику...
— Ви ставите під сумнів мою готовність через мої дії, чи через мою стать?
— Я просто питаю.
— Ви помиляєтеся.
— Невже?
— Щодо однієї речі. Ви кажете, що я програю, але ви помиляєтеся. На цей час ви та, можливо, Контаріні набрали більше очок, виграєте у виборах. А я ні. Але мій час, пане, ще не настав. Не припускайте, що виграли, доки не всі гравці зробили свої ходи.
— Я нічого не припускаю. Однак, міледі, ви тут сама в Домі Ігор, у той час як ваш п'яний чоловік перелюбствує та грає сам у будинку, який ви бажаєте залишити позаду. Ви напускаєте на себе поважного вигляду та виголошуєте все так, ніби це доктрина, але ви досі лише дочка єврейки. Що ж до гри між нами... Пропоную вважати її нічиєю. Чи ви бажаєте випробувати свою спритність сьогодні задля приготування до завтра?
Її долоні м'яко лежать на колінах. Її голос легкий, як подих. І першим, і другим вона опанувала дуже давно.
— Назвімо це нічиєю, — каже вона. — Гадаю, радості в цій грі вже не залишилося.
* * *Сама.
У темряві.
Іде.
Вона зла.
Так довго вона була зла, і так довго вона злість стримувала, придушувала, але сьогодні!
Злість зростає.
Зростає.
Вона лютує!
Лють!
Лють.
А потім минає.
І тоді вона знов сама; спаливши всю свою злість, вона почувається маленькою та загубленою в цьому світі.
Розділ 20Мить, коли ми дивимося всередину.
Зробімо інвентаризацію разом, коли Тіна йде крізь палаццо Анджело Селуди — її фігури, її підлеглого короля. Ми рахуємо слуг, рабів, племінниць, племінників; двоюрідних братів і сестер, що живуть за містом; дружину, двох доньок, сина, лікаря, няньку, бухгалтера, кур'єрів, моряків, купців і валетів. Десятки людей пурхають кожного дня то в будинок Селуди, то з нього, і ніхто, схоже, не слідкує за їхньою діяльністю.
* * *Вона питає себе:
Що є таке, чого б я не зробила?
Щоб виграти.
Нічого. Нема такого нічого.
* * *Ввечері вона стоїть перед Селудою біля засипаного повідомленнями та документами письмового столу та каже:
— Повіям треба покласти край.
Він намагається заперечувати.
— Я розмовляла з певними жінками, які не надто сильно приховують мету свого перебування в цьому палаці. Вони є ризиком для успіху нашого підприємства. Я маю також інші вимоги.
— Вимоги?
— Пропозиції, які вам варто розглянути. Забагато людей входять сюди та виходять звідси; забагато листів відправляються надто великій кількості адресатів; замало запобіжних заходів. Упродовж кількох минулих днів я збирала інформацію про ваших супротивників, розставляла фігури там, де вони зможуть бути
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Змій», після закриття браузера.