Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі"

Варто зазначити, що ці веб-сайти просто давали списки цін; вони навіть не займалися продажем полісів. Тому насправді вони торгували не страхуванням. Як і Стетсон Кеннеді, вони пропонували інформацію. (Якби інтернет існував у ті часи, коли Кеннеді воював з Кланом, він, напевно, тільки й встигав би, що писати в блоги). Звісно ж, є різниця між викриттям Ку-клукс-клану та викриттям зажерливих страхових компаній, які встановлювали за свої послуги завищені ціни. Клан поширював інформацію, таємничість якої породжувала страх, тоді як ціни на страхові послуги були не так секретом, як набором фактів, поширюваних у спосіб, що ускладнював порівняння цін. Та в обох випадках поширення інформації значно послабило їхній вплив. Як одного разу написав Луїс Брандейс, суддя Верховного суду: «Кажуть, що найкращим дезинфекційним засобом є сонячне світло»31.

Інформація — це маяк, ломака й запобіжний засіб — усе залежить від того, хто нею користується і як. Інформація є таким потужним знаряддям, що навіть припущення існування певної інформації (навіть якщо насправді її не існує) може справити витверезний ефект.

Розгляньмо приклад автомобіля, що був виготовлений лише день тому.

День, коли автомобіль полишає стоянку, є найгіршим днем у його житті, бо він миттєво втрачає аж чверть своєї вартості. Це може видатися смішним, але ми знаємо, що так воно і є. Нове авто, придбане за двадцять тисяч доларів, можна перепродати не більш ніж, скажімо, за п’ятнадцять тисяч доларів. Чому? Адже, коли подумати логічно, то єдиним, кому раптово закортить продати нове авто, може бути індивід, який виявив у ньому ті чи інші дефекти. Тому навіть якщо воно не має жодного недоліку, потенційний покупець усе одно припускає, що вади існують. Тож він вважає, що продавець має якусь інформацію про цей автомобіль, якої не знає він, покупець, тому продавця й карають ціною за цю ймовірну інформацію.

А якщо автомобіль і справді є таким собі котом у мішку і має приховані дефекти? Продавець учинить мудро, якщо чекатиме рік, перш ніж продавати його. До того часу всі підозри стосовно дефектності авто зникнуть, деякі люди теж забажають продати свої ідеальні однорічні автомобілі, тому машина з вадами зможе легко загубитися серед них і продатися за ціну більшу, ніж вона насправді варта32.

Зазвичай один учасник угоди має більше інформації, ніж інший. На жаргоні економістів такий випадок називається інформаційною асиметрією. Коли хтось (зазвичай експерт) знає більше, ніж хтось інший (зазвичай клієнт), то ми сприймаємо це як неминучу реальність капіталізму. Але насправді інтернет повсюдно завдав інформаційній асиметрії серйозних ударів.

Інформація — це валюта інтернету. Як середовище інтернет неймовірно ефективно передає інформацію від тих, хто її має, до тих, хто її не має. Часто, як і у випадку з полісами страхування життя, ця інформація до появи Всесвітньої павутини існувала лише в жахливо розпорошеному вигляді. (Нині ж інтернет діє як гігантський підковоподібний магніт, що пропливає понад безкінечним полем копиць сіна, витягаючи голки з кожної). Всесвітня павутина спромоглася здійснити те, що було не до снаги навіть найзавзятішим помічникам споживачів: вона значно зменшила дистанцію між експертами й широким загалом.

Особливо корисним інтернет виявився в тих ситуаціях, коли особиста зустріч споживача з експертом могла навіть загострити проблему інформаційної асиметрії, тобто йдеться про ті випадки, коли експерт користається своєю інформаційною перевагою для того, щоб ми відчули себе або дурними, або похапливими, або скупими, або неблагородними. Візьмімо, наприклад, такий сценарій подій: щойно помер хтось із ваших рідних чи близьких, і директор похоронного бюро (який у курсі, що ви не знаєте нічого про його бізнес та ще й перебуваєте в стані емоційного стресу) підводить вас до труни з червоного дерева, яка коштує аж вісім тисяч доларів. А можна ж просто зайти на сайт www.TributeDirect.com і самому купити ту саму труну лише за 3595 доларів, і вам привезуть її протягом доби. Звісно, якщо вам не забажається викласти додаткові 2300 доларів за «Прощальну лунку» (труну зі сценами гри в гольф) чи «Спогади про полювання» (домовину з зображенням оленів із гіллястими рогами й іншої здобичі) або ж придбати одну з дешевих моделей, про які директор похоронного бюро чомусь забув вам сказати.

Однак попри всю свою міць інтернет так і не спромігся вбити звіра, що зветься «інформаційна асиметрія». Згадайте лишень про корпоративні скандали початку 2000-х років. До складу злочинів, скоєних корпорацією Enron, входили такі: приховане партнерство, замаскований борг, а також маніпуляції на енергетичних ринках. Генрі Блоджет з інвестиційного банку Merrill Lynch і Джек Грубман з банку Salomon Smith Barney написали приголомшливі дослідницькі звіти про компанії, що, як їм було відомо, оперували недійсними цінними паперами. Сем Ваксал позбувся своїх акцій фармацевтичної компанії ImClone після того, як його встигли дочасно попередити про вбивчий звіт, складений Управлінням з контролю за продуктами і лікарськими засобами; його приятелька Марта Стюарт також «злила» свої акції, а потім збрехала про причини такого кроку. Компанії WorldCom та Global Crossing надали фальшиві дані про мільярди доларів прибутку для того, щоб роздути ціни своїх акцій. Одна група компаній, що входила до пайового інвестиційного фонду, надавала можливість своїм привілейованим клієнтам продавати й купувати акції за привілейованими цінами, а ще одну групу компаній звинуватили в тому, що вона приховувала зарплату менеджерів.

Попри своє надзвичайне розмаїття, усі ці злочини мають спільну рису: це були кримінальні маніпуляції з інформацією. У більшості з цих випадків ішлося про експерта або ж групу експертів, які надавали неправдиву інформацію чи приховували істинну; у кожному випадку ці експерти намагалися зберігати інформаційну асиметрію максимально асиметричною.

Ті, хто практикував такі злочинні діяння, особливо в царині масштабних фінансових операцій, незмінно наводили на свій захист такий аргумент: «Усі решта також цим займалися». І це може бути правдою. Однією з характерних властивостей інформаційних злочинів є те, що виявляють лише дуже малу їх частку. На відміну від вуличних, такі злочини не залишають по собі ані трупів, ані розбитих вікон. На відміну від «бубликового злодія», тобто людини, яка їсть бублики Пола Фельдмана, але не платить за них, інформаційний злочинець не боїться, що прийде пан Фельдман і