Читати книгу - "Віннету ІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, мій обов’язок — іти своєю дорогою. Ще сьогодні я буду тут, але завтра сяду на пароплав, який пливе в Ла-Ґранж[33], а звідти через форт Індж[34] поїду на Ріо-Ґранде-дель-Норте.
— Отже, ми попливемо з тобою на одному пароплаві, тільки я не знаю, де мені доведеться зійти. Ми й завтра будемо разом.
— Ні.
— Чому?
— Тому що я не хочу вплутувати мого брата у свої справи. Це може бути небезпечно. Саме тому я вдавав, що не знайомий із тобою. До того ж там був Вірна Смерть. Він знає, що ти — Вбивча Рука?
— Ні, ми ніколи не згадували це ім’я.
— Я впевнений, що він його чув. Ти весь цей час був на Сході й не знаєш, як часто твоє ім’я повторюють на Заході. Вірна Смерть не міг не чути про Вбивчу Руку, але тебе він, як мені здалося, вважає ґрінгорном.
— Це правда. Так він і вважає.
— Він сильно здивується, коли дізнається, кого називав ґрінгорном. Ти уявляєш його обличчя, коли він почує несподівану новину? Я не хочу позбавляти мого брата задоволення і не розкажу йому. А коли ти знайдеш Олерта і того шахрая, що тримає його у своїх руках, ми зустрінемося знову. Я сподіваюся, ти відвідаєш нас і погостюєш довше.
— Обов’язково.
— А тепер настала пора прощатися, мене чекають блідолиці.
Віннету підвівся. Поважаючи його таємницю, я ні про що не розпитував. Ми знову розлучалися, але, як мені здавалося, ненадовго.
Наступного ранку ми з Вірною Смертю повантажили наші пожитки на двох найнятих мулів і рушили вгору по річці, де за мілинами й за завалом із затонулих дерев чекав пароплав. Це звільнило нас від потреби нести речі. Біля трапа й на палубі зібралося чимало пасажирів. Коли ми з сідлами за спиною піднялися на борт, хтось крикнув:
— Ви тільки подивіться, два осідланих осли на двох ногах, ви таке бачили? Люди, пропустіть їх, нехай ідуть у трюм! Джентльмени не подорожують разом із худобою!
Ми впізнали голос — найкращі місця під тентом займали бандити, яких ми напередодні зустріли в шинку. Той, із чиїм псом я розправився вчора і якого викинув у вікно Віннету, знову увійшов у роль ватажка і намагався принизити нас. Я кинув швидкий погляд на Вірну Смерть, але той незворушно пропустив образу повз вуха, тому й мені лишалося тільки вдати, ніби все сказане мене не стосується. Ми сіли навпроти розбійників, а сідла засунули під стільці.
Старий вмостився зручніше, дістав револьвер, зняв його з запобіжника і поклав поруч. Я повторив його рухи. Негідники збилися в купку і почали перешіптуватися, не наважуючись більше жартувати з нами. Їхні собаки, за винятком однієї, були з ними. Ватажок зграї кидав на нас косі ворожі погляди, він накульгував і не міг випростатися на весь зріст, мабуть, добряче вдарився, коли Віннету гримнув ним об землю. Обличчя бандита було вкрите свіжими шрамами від уламків скла.
Підійшов кондуктор (унтер-офіцер, який залишився на надстрокову службу) і запитав, куди ми збираємося пливти. Вірна Смерть сказав, що до Колумбуса[35], ми оплатили проїзд до цього порту, де в разі потреби можна було взяти квитки далі. Вірна Смерть вважав, що Ґібсон так і не доїхав до Остіна.
Пролунав другий сигнал про відплиття, коли з’явився ще один пасажир — Віннету. Він приїхав на чудовому вороному скакуні, осідлавши його по-індіанськи. Віннету змусив тварину піднятися по трапу і зістрибнув із сідла тільки на палубі, де під захопленими поглядами пасажирів провів коня на ніс пароплава, там була спеціальна загорожа для коней.
Не звертаючи ні на кого уваги, червоношкірий сів неподалік від свого коня. Наглядачі за рабами не зводили з нього очей, потім почали голосно кашляти, щоб привернути його увагу, але марно. Віннету сидів, спираючись на свою прикрашену сріблом гвинтівку, і вдавав, що нічого не чує.
Пролунав останній сигнал, пароплав постояв ще кілька хвилин, чекаючи пасажирів, які запізнилися, а потім ми відпливли від берега.
Баффало Білл Коді на рекламному фото з індіанцями пауні (праворуч від нього) та лакота (ліворуч). Стейтен-Айленд, 1886 рік. Фото з колекції Музею Баффало Білла в Денвері.
Спочатку здавалося, що подорож мине без пригод. Ми спокійно дісталися до Вортона, там на берег зійшла одна людина, зате сіло багато нових пасажирів. Вірна Смерть скористався зупинкою, щоб розпитати про Ґібсона, і дізнався, що описані ним люди в тій місцевості не з’являлися. Те саме розповіли в Колумбусі, а тому ми придбали квитки до Ла-Ґранж. Від Матаґорди до Колумбуса пароплав проходить відстань, яку пішки можна подолати тільки за п’ятдесят годин. Вже перевалило за полудень, коли ми прибули туди. За весь цей час Віннету тільки один раз покинув своє місце, щоб зачерпнути води, напоїти коня і дати йому корму.
Здавалося, бандити забули про свої порахунки з індіанцем. Вони розважалися тим, що раз у раз чіплялися до нових пасажирів і явно шукали сварки. Хвалилися тим, що ненавидять аболіціоністів[36], запитували у кожного думку з цього приводу й обсипали лайкою всіх, хто мав іншу думку. Вислови на зразок «проклятий республіканець», «родич смердючих негрів», «продажний янкі» та інші, ще гірші, сипалися з їхніх вуст без кінця. Зрештою, всі відвернулися від них, не бажаючи мати з ними нічого спільного,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІ», після закриття браузера.