Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

Феннер почухав потилицю.

— Якщо ви зловите нас сьогодні, то мусите якось відмазати мене. За Рейджером давно в'язниця плаче, але мені треба залишитися чистим, щоби продовжити своє розслідування.

— То не проблема, — запевнив Хосскісс. — Та чи не хочете ви розповісти мені, що все це означає?

Феннер заперечно крутнув головою.

— Не зараз, — сказав обережно. — Гадаю, ваша допомога знадобиться мені на завершальному етапі операції. Все, що потрібно від вас тепер — це прикрити мене, якщо виникнуть якісь проблеми.

І підвівся з крісла.

Хосскісс потиснув йому руку на прощання та спитав:

— Чи не знаєте ви, яким курсом підете?

— Ні. Ви маєте з'ясувати це самі.

— Ми це встановимо, будьте певні. Вся протока аж кишить нашими човнами.

Вийшовши на вулицю, Феннер повернувся у порт і розшукав там Баґсі. Разом вони пройшлися до готелю «Флеґлер».

Коли зайшли в номер 47, Карлос був там сам. Він кивнув їм і звелів Баґсі:

— Вийди й зачекай за дверима.

Баґсі здивовано звів очі, але підкорився.

Карлос поглянув на Феннера.

— Що ти робив учора в Нулена?

Феннер сказав:

— Якщо я працюю на тебе, то вже не маю права пограти з ними в рулетку, так?

Карлос відповів:

— Але ж ти не грав — ти просто пройшов у кабінет Нулена. Навіщо?

Феннер гарячково міркував. Карлос стояв непорушно, і рука його застигла коло внутрішньої кишені піджака.

— Я справді пішов туди, щоби розважитись, але Нулен прислав за мною своїх хлопців і звелів мені вимітатися з його закладу. Сказав, що не хоче бачити у себе жодного з твоїх людей, — пояснив Феннер.

Карлос провадив далі:

— Ти спробував поговорити з тією дівицею Лідлер — навіщо?

— А чом би й ні? — Феннер відчув, що справа стає небезпечною. — Будь-хто спробував би підчепити таку дівку. Вона нудьгувала, тож я вирішив — чому б нам не потоваришувати? А що, з нею щось не так?

Карлосові повіки сіпнулися.

— Облишмо це. Мені не подобається, як ти дієш, Феннере. Обидві твої відмазки не дуже переконливі, тож наглядатиму за тобою.

Феннер стенув плечима.

— Ти занадто нервуєшся, — кинув презирливо. — Невже боїшся Нулена?

Карлос роздратовано буркнув:

— Можеш іти, — і відійшов до вікна.

Феннер вийшов, глибоко замислившись. Цей хлопець не такий простий, як він думав. Надалі треба ретельніше розігрувати свої карти. Він сказав Баґсі:

— Я повернуся за хвилину. Треба звикнути в готель і повідомити, що сьогодні не ночуватиму.

Зачинившись у телефонній будці, набрав Нулена. Баґсі вештався поблизу, тож Феннер сказав, притишивши голос:

— Нулене? Це Росс. Послухай, Карлос має у твоєму закладі свою людину. Він знає про нашу розмову і про багато чого іншого. Отой кубинець-адміністратор — він у тебе давно?

— Два місяці, — голос у Нулена був стурбований. — Перевірю його.

— Добре, — сказав Феннер. — На твоєму місці я би його позбувся, — і повісив слухавку.

Вийшовши з будки, узяв Баґсі за руку й запропонував:

— Ходімо десь трохи розслабимося. — Здається, сьогодні в мене буде веселенька нічка.

Баґсі пішов поруч з ним. Довірливо зізнався.

— У мене теж сьогодні побачення, — і посміхнувся, мрійливо заплющивши очі.

* * *

Феннер прибув до Найтінґейла за дві хвилини до восьмої. Рейджер та Міллер були вже там. Міллер змащував автомат з коротким стволом. Обидва провели Феннера поглядами, коли той пройшов у майстерню Найтінґейла.

Феннер зауважив:

— Здається, буде дощ.

Рейджер щось буркнув, а Міллер удавано дружнім тоном мовив:

— Це саме те, що нам треба, — дощ.

Найтінґейл запитав у Феннера:

— Маєш пістолет?

Феннер заперечно хитнув головою.

Найтінґейл підійшов до шухляди і витягнув звідти автоматичний пістолет.

Рейджер кинув:

— Він йому зовсім не потрібний.

Найтінґейл не звернув уваги на його слова і передав зброю Феннерові.

Рейджер розізлився:

— Я ж кажу тобі, що зброя йому не потрібна! — повторив він, підводячись.

Феннер зирнув на нього:

— Мені це не завадить.

Вони пильно поглянули один одному в очі, потім Рейджер, пересмикнувши плечима, знову сів.

Найтінґейл загадково посміхнувся.

— Ти ж іще не забув, як з ним поводитися? — спитав у Феннера. — Подейкують, що ти — справжній ас стрільби.

Феннер задумливо зважив пістолет у руці.

— Якось упораюся, — скромно відповів.

Міллер поглянув на свій маленький наручний годинник, що видавався геть недоречним на його масивному зап'ясті.

— Пора вирушати, — загорнув автомат у плащ і натягнув капелюха.

Рейджер пішов до дверей.

Найтінґейл м'яко порадив Феннерові:

— Остерігайся тих двох...

Біля ритуального салона стояв «седан». Рейджер сів за кермо, а Феннер та Міллер влаштувалися позаду.

Коли авто рушило, Феннер помахав рукою Найтінґейлу. За його спиною помітив личко Керлі, та не роздивився його.

Запитав у Міллера:

— Карлос сам ніколи не вирушає у такі подорожі, еге ж?

— А навіщо це йому? — відповів Міллер.

Рейджер розвернув авто в південному напрямку.

— Ти завжди ставиш такі дурнуваті запитання? — глузливо зауважив він.

Решту шляху проїхали мовчки. У порту залишили авто на парковці й швидко пройшли до причалу. Високий негр і Баґсі чекали на них коло п'ятнадцятиметрового судна. Щойно побачивши їх, негр піднявся на борт і зник у машинному відділенні. Баґсі очікував, щоби відшвартуватися.

Поки Міллер підіймався на судно, Рейджер інструктував Феннера:

— Тобі не треба робити нічого, доки вони не підпливуть. Але пильно стеж за ними, коли підійматимуться на борт. Жоден з них не повинен мати зброї. Найлегше це зробити, якщо змусити їх при посадці роздягнутися. Це займе трохи часу, але так безпечніше. Якщо помітиш у когось зброю, скрути його. Треба випередити тих, хто намислив щось лихе. Міллер прийматиме їх від тебе і розміщатиме в каюті носової частини.

— Зрозуміло, — кивнув Феннер та слідом за Рейджером піднявся на борт. Багсі відв'язав канат і кинув його Рейджеру, махнувши Феннерові рукою.

— Щасливої подорожі! — крикнув наостанок.

Негр запустив двигун, і судно задеренькотало. Міллер уже спустився в кокпіт[7].

Рейджер сказав:

— О'кей, відчалюймо! — і вони помалу відпливли.

Рейджер пішов до маленького, але дуже потужного прожектора на передній палубі, присів коло нього навпочіпки й запалив сигарету. Він був напружений та