Читати книгу - "Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор"

* * *

Про руйнівність селянської війни у висвітлювані часи можна судити з таких цифр. Навіть із радянських офіційних даних зрозуміло, що в 1918–1920 рр., напередодні великого голоду 1921–1922 рр. (який забрав до 5 мли людських життів), у цілому загинуло понад 9 млн чоловік, — без урахування 2 млн убитих у першій світовій війні, а також налічувалося приблизно 1 млн біженців (за Франком Лорімером). Кількість померлих у 1918–1923 рр. від висипного й черевного тифу, дизентерії, холери становила, вочевидь, близько 3 млн (головним чином від висипного тифу). Чимало з цих жертв сталося під час голоду або було віднесено на його рахунок. Однак навіть якщо ми візьмемо лише 2 млн померлих від хвороб у 1918–1920 рр., то залишається 7 млн, котрі в ці роки загинули не своєю смертю.

У книжці «Войны и народонаселение Европы» (М., 1960) радянський автор В. Урланіс визначає кількість убитих з обох сторін у громадянській війні приблизно в 300 тис. чоловік (включно з поляками та фіннами). Додамо сюди масові вбивства, розстріли полонених тощо, але й тоді навряд чи одержимо цифру в 1 млн (що справді виглядає зависокою). Інші 6 млн — це жертви голоду та селянської війни. Серед останніх, звичайно, переважали чоловіки. Перепис 1926 р. засвідчив: на той час в СРСР чоловіків було на 5 млн менше, ніж жінок (це в основному стосується вікової групи 25–65 років). Отже, крім 2 млн жертв першої світової та 1 млн (або менше) — громадянської воєн, можна назвати ще близько 2 млн (або й більше) чоловіків і жінок, що померли від інших причин, тобто майже повністю в селянській війні. Далеко не всі вони полягли в боях, бо ж само собою зрозуміло, що за тих конкретно-історичних умов кількість страчених не поступалася кількості вбитих від час воєнних дій. Так, М. Лацис згадує у своїй книжці «Два года борьбы на внутреннем фронте» (М., 1920), що в ході придушення кількох повстань загинули 3057 повстанців, а 3437 розстріляли пізніше.

Ясна річ, наведені нами статистичні дані щодо жертв селянської війни досить приблизні. Але й у такому вигляді вони яскраво свідчать про розмах і тривалість селянського опору, а також про рішучість повстанців будь-що обстояти свій спосіб життя й перешкодити запровадженню більшовицької системи реквізицій.

* * *

Наслідки подій 1918–1921 рр. уповні можна порівняти з результатами Тридцятилітньої війни в Німеччині. Під час першої світової війни мільйони царських підданих — так само як і кожної іншої великої європейської держави — пішли на фронт, з якого селянська більшість солдатів повернулася додому з метою захоплення панської землі і знищення великих землевласників як класу. Однак усе це загалом не дуже відчутно струснуло тогочасне суспільство. Навпаки, перерозподіл землі сконсолідував і ще більше зміцнив селянські маси. Справжня дезинтеграція їх відбулася вже в ленінський період.

Значні зміни сталися в демографічній і соціально-політичній ситуаціях. Велика кількість людей загинула або емігрувала, мільйони інших переїжджали з місця на місце, тікаючи, за словами Майкла Конфіно, «з однієї враженої голодом місцевості до іншої, з одного театру воєнних дій до іншого». А тим часом господарство країни попросту розвалилося. Як ми зазначали вище, економічна політика комуністів на селі вела до деградування останнього. Заможніших селян або грабували шляхом конфіскації майна, або знищували фізично, а на більшій частині орних земель повернулися до старої трипільної системи — там, де вона була вже відмерла.

Проте куди страшнішу загрозу з огляду на свої найближчі наслідки приховував у собі загальний хаос. Сільське господарство почало занепадати лише в 1919 р., а вже на початок 1922 р. поголів'я робочих коней зменшилося порівняно з 1916 р. на 35,1 %, великої рогатої худоби — на 24,4, свиней — на 42,2, овець і кіз — на 24,8 % (підрахунки Н. Ясного за різними радянськими джерелами). В 1913 р. вживали близько 700 тис. т добрив, а в 1921 р. — тільки до 20 тис. Загальна посівна площа скоротилася від 85,6 млн га в 1916 р. до 53,2 млн у 1922 р. В період між 1909–1913 і 1921 рр. урожай зернових (разом із картоплею) зменшився приблизно на 57 %. У деяких випадках наші оцінки не настільки точні, як того вимагає «мова цифр», однак вони досить близькі до реальних даних.

Зрозуміло, великий голод 1921 р. не організовувався свідомо, з метою фізичного винищення селянства. І все ж пояснити його тільки засухою аж ніяк не було б слушним. Хоч і погані, метеоумови не переросли тоді в катастрофічні. Вирішальним фактором тут стали застосовувані радянським урядом реквізиційні методи — частково тому, що в селянина відбирали більше харчів, ніж він потребував для виживання, а частково тому, що протягом останніх трьох років селянство значною мірою втратило стимули до роботи. Все це зробило голод неминучим, і випливав він із рішення (яке збігалося з відвертою думкою Леніна), що селянські потреби не слід брати до уваги.

Особливо лютував голод у Поволжі. Його страхіття тут можна сміливо порівнювати з тим, що коїлося в країні під час ще жахливішого голоду 1932–1933 рр. (про це йтиметься далі), з однією лише істотною різницею: в 1921–1922 рр. уряд визнав існування голоду й усіляко заохочував допомогу з-за кордону. 13 липня 1921 р. Максимові Горькому було дозволено звернутися туди за поміччю. Очолювана майбутнім президентом США Гувером благодійна Американська допомогова адміністрація (АДА), яка на той час уже здійснила чимало філантропічних заходів у Центральній і Східній Європі, після 20 серпня почала пересилати свої фонди в Росію. В грудні Конгрес США виділив 20 мли доларів і закликав приватних осіб жертвувати кошти на індивідуальні посилки голодуючим. За передплатою було зібрано 6 млн доларів. Загалом грошова допомога Сполучених Штатів досягала 45 млн доларів.

Зі свого боку Максим Горький для рятування потерпілих від голоду зібрав у Москві відповідну групу визначних громадян із некомуністичним чи неполітичним минулим.

АДА та пов'язані з нею організації годували понад 10,4 млн чоловік, а інші організації — ще майже 2 млн (загалом — близько 12,3 млн).

Голод траплявся в Росії й раніше — в 1881, 1906, 1911 рр., але жоден із них ні за своєю глибиною, ні за масштабами не зачепив такої великої маси населення. В найгіршому з минулих випадків число селян, неспроможних роздобути досить насіннєвого зерна, не перевищувало З млн, а в 1921 р. кількість таких селян становила 13 млн.

Американська комісія надання допомоги Росії нарахувала в 1922 р. близько 3 млн безпритульних дітей (і ще двом мільйонам загрожувала небезпека голодної смерті вдома); з них 1,6 млн перебували в постійних чи тимчасових дитячих закладах, а 1,5 млн харчувалися