Читати книгу - "Точка Обману"

— Саме так.

Герні затримав на ній уважний погляд. Хоч яку б там хитру комбінацію не замислила Тенч, він нізащо не дозволить їй з’явитися на Сі-ен-ен. Кожен, кому хоч раз у житті доводилося бачити Марджорі Тенч, одразу ж розумів, чому вона завжди працювала за лаштунками. Бо для цього була одна дуже вагома підстава: Тенч мала жахливу зовнішність, тож жінці з таким обличчям президент не міг довірити виступ від імені Білого дому.

— Я візьму участь у цих теледебатах, — повторила вона.

І цього разу вона не прохала, а вимагала.

— Марджорі, — ухилився президент, відчувши віддалену тривогу, — представники Секстона неодмінно заявлять, що ваша присутність на теледебатах свідчить про те, що Білий дім наклав у штани. Те, що ми передчасно кидаємо в бій важку техніку, змусить їх подумати, що нам просто нікуди діватися.

Жінка спокійно кивнула і запалила цигарку.

— Що розпачливіший вигляд ми матимемо, то краще.

І впродовж наступної хвилини Марджорі Тенч стисло пояснила, чому президент має послати на дебати саме її, а не другорядного чиновника. Коли вона скінчила, Герні витріщився на неї, не приховуючи свого ошелешеного здивування.

Марджорі Тенч знову проявила себе політичним генієм.

18

Шельф Мілна — найбільший суцільний крижаний масив у Північній півкулі. Розташований над вісімдесят другою паралеллю, в районі найвіддаленішого північного узбережжя острова Елсмір, що у полярній Арктиці, він має чотири милі завширшки, а його товщина сягає понад трьохсот футів.

Рейчел, сівши до високої плексигласової кабіни снігоходу, з вдячністю виявила на своєму сидінні теплу куртку та рукавиці; комфорту додавала також система обігріву, що напомповувала в кабіну тепле повітря. А за вікном F-14 уже почав розвертатися на льодяній злітно-посадковій смузі.

— Він що — вже рушає назад? — перелякано спитала Рейчел.

Водій снігоходу кивнув, умощуючись на своєму сидінні.

— На об’єкті дозволено перебувати лише науковому персоналу та працівникам НАСА, що входять до групи безпосередньої підтримки.

Коли F-14 злетів у темне небо, Рейчел відчула себе так, неначе опинилася на безлюдному острові.

— Звідси ми поїдемо на моєму снігоході, — сказав чоловік. — Директор НАСА вже чекає.

Рейчел зиркнула на льодяну стежку поперед ними і спробувала уявити, що ж, у біса, робить керівник НАСА в цьому Богом забутому краї.

— Тримайтеся, — гукнув їй водій і смикнув якийсь важіль.

Машина загарчала і різко крутнулася на дев’яносто градусів, наче танк на гусеницях. Тепер перед ними була висока стіна снігової «дамби».

Рейчел зі страхом поглянула на крутий схил. Невже він і справді збирається...

— А тепер — рок-н-рол! — Чоловік увімкнув швидкість, і машина помчала до «дамби».

Рейчел здавлено верескнула і вхопилася за ручки. Коли снігохід уперся у схил, шиповані гусениці увіп’ялися у сніг, і химерна конструкція почала підніматися. Рейчел не сумнівалася, що вони ось-ось перекинуться назад, але кабіна, на диво, так і залишилася в горизонтальному положенні, а гусениці наполегливо вгризалися в сніг. Коли великий снігохід видерся на вершечок пагорба, водій зупинив його і весело поглянув на свою пасажирку, у якої аж пальці побіліли — так міцно вчепилася вона в ручки.

— Куди там джипам до цієї конячки! Амортизатори ми запозичили в марсохода. Працює як годинник!

Бліда від страху Рейчел злегка кивнула.

— Та отож.

Опинившись на вершечку снігового пасма, Рейчел побачила перед собою вражаючу картину. Просто перед ними виднілося ще одне пасмо, за яким починалося величезне, ледь-ледь похиле поле блискучого льоду. Залите місячним сяйвом, воно тягнулося далеко-далеко, поступово звужуючись і змією заповзаючи в гори.

— Це льодовик Мілна, — пояснив водій, показуючи на гори. — Починається він там, а потім стікає в цю широку дельту, в якій ми зараз і перебуваємо.

Водій знову увімкнув передачу, дав газу, і Рейчел вхопилася за ручки — вони почали спускатися крутосхилом. Спустившись, снігохід перетнув іще одну крижану річку, а потім видерся ще на одну снігову дамбу. Вибравшись на її вершечок і швидко скотившись протилежним схилом, вони ковзнули на гладеньку поверхню льодовика і рушили вперед.

— А далеко нам їхати? — спитала Рейчел, не бачачи попереду нічого, окрім льоду.

— Десь милі зо дві.

Рейчел здалося, що це бозна-де. Пориви вітру стрясали плексигласову кабіну, неначе намагаючись скинути її та швиргонути аж до океану.

— Це катабатичний вітер, — гукнув водій. — Я вже до нього звик. — Він пояснив, що в цьому районі постійно дме сильний вітер у напрямку океану. Катабатичним він називається тому, що грецькою це означає «той, що рухається схилом донизу». Цей безжальний і жорстокий вітер виникає внаслідок того, що важке холодне повітря стікає вниз крижаною поверхнею, як бурхлива гірська річка. — Це єдине місце на землі, — додав, сміючись, водій, — де і справді замерзає пекло.

За кілька хвилин Рейчел розгледіла далеко попереду якийсь невиразний силует, щось схоже на величезний білий купол, що вивищувався над крижаною поверхнею. Вона протерла очі. Що ж це, в біса, таке?

— Схоже на велике ескімо, еге ж? — пожартував чоловік.

Рейчел спробувала здогадатися, що то за конструкція. Вона була схожа на х’юстонський космодром.

— НАСА збудувала його тиждень з половиною тому, — пояснив водій. — Багатоступінчастий надувний плексиполісорбат. Надуваєте частини, з’єднуєте їх, а потім усю конструкцію кріпите до льоду гаками й тросами. Схоже на величезний намет, але насправді це прототип пересувного житла, який створила НАСА для майбутніх подорожей на Марс. Ми звемо його житлосферою.

— Житлосферою?

— Так, а що ж тут незрозумілого? Така собі півкуля, де мешкають люди.

Рейчел посміхнулася й увіп’ялася поглядом у химерну споруду, яка, повільно наближаючись, бовваніла над поверхнею криги.

— Через те що космічна агенція ще не спромоглася дістатися Марса, ви вирішили влаштувати собі щось на кшталт грандіозного полярного пікніка з ночівлею?

Чоловік розсміявся.

— Взагалі-то, я віддав би перевагу Гавайським островам, але доля розпорядилася інакше, вибравши саме цю місцину.

Рейчел непевно витріщилася на конструкцію. Її білуватий купол примарою вирізнявся на тлі чорного неба. Коли снігохід під’їхав до споруди, то зупинився біля маленьких бокових дверей, які саме почали відчинятися. Зсередини на сніг впало світло. З дверей з’явилася постать. То був чоловік — кремезний гігант у чорному вовняному светрі, який збільшував чималеньку статуру незнайомця і робив його схожим на ведмедя. Він рушив до