Читати книгу - "На запах м’яса"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Галаган отоварився, вийшов на вулицю. Назустріч баба Горпина чеше.
— У Томки настрій як? — Миколі. — Бойовий?
— Стоїть ще. Не впала.
— З такою бідою і впасти можна, — натякнула баба. І чекає, в очі заглядає: мовляв, давай уже, питай, що за біда!
— І що за біда? — спитав Галаган.
— Петро її… знесилився! Геть нічого не може по чоловічій лінії. Казала, як «Віагра» не допоможе, повезе в Київ — хай ріжуть!
— Таке дурне, бабо, кажете, аж плюнути на вас хочеться, — сказав Галаган, плюнув під ноги, подався геть.
Наступного дня в Миколиному кролятнику подрібнювач корму гавкнувся. Галаган виматюкався на той нестабільний кролячий бізнес, подався до Реп’яха, бо краще за кума в залізяках ніхто не розбирався. У майстерню зазирнув… Бачить — сидить Петро на ящику, водою пігулку якусь запиває.
— Що то ти, куме, за хімію ковтаєш?
— Та так… — Петро йому. І ніби знітився. Потилицю чухає. А очі сумні — як ото в сучки бездомної. І тему переводить. Про озимі почав, про китайські дирчики, які в Добрики завезли.
— Нема мені коли про дирчики, — психонув Микола. — У мене техніка зламалася. Поможеш чи ти після своїх пігулок недієздатний?
Подрібнювач полагодили, та прикра тривога за кума ніяк не відлипала від Галагана. І день минув, і другий, а Галаган усе про знесиленого кума думає. А в лоба запитати язик не повертається. І солідарність чоловіча прапором майорить над усіма Капулетцями: не здамося. Ніби вже й самому Миколі час пігулки ковтати. Перестрів раз кумову дружину на вулиці, не втримався, запитав:
— Як справи, Томо?
Тома саме переживала ренесанс. Кілька днів тому кляті блядські труси справили на чоловіка настільки непередбачуване враження, що Тома ледь Петрове серце валідолом заспокоїла, а потім так голубилися, що й не помітили, як перейшли до активних дій. Чоловік упевнено перекреслив жінчині сумніви, Тома перехрестилася й розірвала на шмаття смужки з мереживом, хоч спочатку заради економії хотіла було подарувати одні неношені труси Полкановій дружині Зої, та уявила собі перелякану Полканову морду й вирішила не ризикувати.
— А сам як?! — кинула Галаганові гонорово.
— Та як… — знітився Микола. — Ніяк! Таке всюди коїться… У новинах показували… В Америці дядько один «Віагри» наївся. Коньки відкинув, а член стирчить… Воно теє… з пігулками обережніше треба бути. Скажи ж?
Тома остовпіла. Матір Божа! Значить, недарма душа боліла?.. Клімакс таки в чоловіка! Чого ж їй не зізнається, що лікуватися почав? Соромиться?.. А кумові довірився? А де гроші на «Віагру» взяв? Вона ж коштує, як півпальта…
— А що краще?! — психонула. — Горілку у твоєму кролятнику жерти?! — Знищила Миколу поглядом, посунула геть.
Галаган дивився, як Тома танком протаранила путь до магазину, як одним сильним рухом розчахнула двері. «Хіба ті сто кіло легко задовольнити?!.. — пожалів кума. — Та якби в моєї Оксани було стільки сала й такий норов стервозний, я б уже…»
Засмутився, пішов до кролятника. Біля кролів вошкається, а в голові кум оселився. І звідки ті болячки вилізають? От, приміром, кролів узяти. Які вже тендітні створіння — горілку біля них не пий, від протягів дохнуть, кляті, але ж крільчих своїх усіх підряд трахають, аж дим коромислом. Чого ж у людей інакше?
— Жінки винуваті…
Тієї ж ночі влаштував термінову перевірку власної чоловічої моці. Нічого так… Впорався. Оксана аж схлипнула:
— Давно ти мене так не голубив…
— Так теє… Кролі увесь час забирають, — буркнув. А в голові — кум.
Оксана до чоловіка притулилася.
— Троянов дзвонив, — згадала. — Кроля хоче.
— От… — кивнув чоловік. — Кажу ж, куди не кинь — кролі!
Двічі на місяць Микола Галаган постачав пану Троянову на Лупин хутір свіжу кролятину в кількості «одна кроляча тушка» з доставкою до дверей. Зазвичай Валерій Михайлович спочатку телефонував Галаганам: мовляв, готовий викласти вісімдесят гривень за свіжину, тож наступного ранку Микола забив півторакілограмового кроля, освіжував тушку, та на Лупин хутір одразу не пішов — у спині щось стрільнуло. Натер поперек медом зі спиртом й алое, замотав шаликом — линдав, линдав: ніби полегшало. До хутора дійде. Жінка було визвалася замість Миколи на Лупин хутір збігати, і Галаган би погодився — чи не діло! — та минула ласкава ніч і природний гонор не дозволяли слабини. Чоловік він чи теє?.. Він не тільки в постелі! Він і з хворим попереком не те, що на Лупин хутір, хоч на кордон знову…
Ну, і попхався. Без пригод дістався Троянового обійстя, віддав кроля, випив із господарем чарочку за всі різдвяні свята, потеревенили за те, за се, Валерій Михайлович повідав, що готує матеріали для наукової конференції.
— І що за наука? — спитав Галаган.
— Дослідження історії Прилуцького козацького полку за Гетьманщини.
— А… Так он чого ви в наших краях…
Троянов ще налив. Потім ще. До ночі бесіду вели. Микола довідався, що перед розформуванням козацьких полків наприкінці вісімнадцятого століття на території Прилуцького козацького полку налічувалося одинадцять сотень, у яких було дев’ять містечок, п’ятсот сорок сім сіл. І Капулетці поміж них. І Лупин хутір… А з тисяча сімсот чотирнадцятого до тисяча сімсот шістдесят третього полк очолювали полковники Гнат, потім Григорій Галагани.
— І я Галаган! — зрадів Микола. Груди колесом, мордяка щаслива. Оце новина! Усе життя себе справжнім прикордонником вважав, а він за походженням справжній полковник, може бути.
Так возгордився — вискочив із Троянової хати, про поперек забув. Загарцював вуличкою в бік Капулетців, грозним оком роззирається. Нікого? Отож бо, вражі діти! Ховайтеся, Галаган іде!
Уже до краю Лупиного хутора дійшов, у бік Майчиної хати глянув — щелепа відвалилася. Твою наліво… По хаті дівча голе швендяє. Патли розпустило, цицьки стирчать, тільки й того, що нижче пупка не роздивитися, бо для того треба ближче до хати підкрастися, у вікно зазирнути. І хіба то для полковника проблема? До хати крок зробив — поперек як стрільне. Аж паралізувало всього на мить, відчуває — нема тіла, тільки теє… член стирчить. Згадав дядька американського… Перелякався — аж на піт пробило.
— От стерво, — послав Майці привіт. Та боком, боком на Капулетці. А в голові вже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На запах м’яса», після закриття браузера.