Читати книгу - "Зворотний бік світла"

перед тим вона встигла вихопити з юрби ще одні очі — то були очі «сина ворожого» Остапа. Сиділа на ліжку пару хвилин, майже не рухаючись, довго вимірковуючи — що тільки-но з нею трапилося. Дримба — то ключ від дверей, залишений для неї Жінкою-Птахою, ключ, який відкриває двері в інші світи. У світі, який щойно покинула, було багато сонця. Світ складався зі світла, і всі помисли його мешканців були такими, бо вона бачила їх наскрізь; цю силу давав оберіг. Чоловік сплутав її з Птахою. Всьому була виною дримба — однозначно, дримба Птахи. Мама ж сказала — не використовувати дримбу, поки не навчишся. Ні, вона більше не стане. Вона ж не ідіотка. Бо той світ з Остапом був хорошим, але, знала напевне, є й інші світи — не такі лагідні. «Ключем треба вміти управляти, дуриндо», — проказувала сама собі. І чомусь була впевнена — цього колись навчить її Птаха, інакше б вона не залишала тут свою дримбу.

Для одного дня вражень та емоцій було начебто й забагато. Сиділа мовчки на ліжку, перебираючи в голові події сьогоднішнього дня. Здається, сюрпризи в її житті лише починалися і це ще далеко не кінець. Та жінка, Птаха, їй дуже когось нагадувала, когось до болю знайомого, і вона обов’язково згадає її, тому що… «Тому що — це початок. І хай твориться те, що має творитися», — прошмигнула головою думка голосом Остапа.

«Хе, Мальво, звідки в твоїй голові почали з’являтися такі виважені думки? Тебе воно не схарює, мала? Ну, тупа, правал! Теж мені, обрана, Немо з Гаррі Поттером нервово курять збоку люльки», — посміхнулася сама собі і пішла вкладатися спати.

9. Сармати

Птаха любила подорожувати світами у снах. Дід Сон мав слушність, вона легко опанувала мистецтво переходу через п’яті ворота. Засинала у себе на ліжку і розплющувала очі всередині дуплистого дуба. Тоді вибиралася таємним лазом назовні і, вдихнувши повітря на повні груди та розкинувши руки-крила в сторони, підіймалася вгору, вона ж бо Птаха. Небо було блакитне, кольору воріт, вона легко та безжурно влітала в нього й опинялася в іншому світі, вимірі, іноді в чужому сні. Останнє траплялося зрідка і завше випадково. «Негоже зазирати за лаштунки чужої совісті», — у цей один із законів світлих вона свято вірила і старалася дотримуватися завжди.

Було цікаво і не нудно. Різні світи, різні часи, різні виміри. Високі гори, дивної краси квіти, дерева, чудернацькі тварини, прекрасні моря, глибокі океани, у води яких вона з насолодою занурювалася і з захопленням вивчала життя тих, хто там мешкав. Світи, в яких немає людей, також зустрічалися. Динозаври — просто страшенно прекрасні творіння. Так-так — і страшні, і прекрасні водночас. Напівптах, напіврептилія, яка жила своїм життям, ошатний смарагдово-блакитний світ, чистий і чесний — тут слабак не виживе, бо виживають найсильніші.

А світи смертних! Як їх багато! Є світи, де люди живуть й досі в печерах чи в халупках, зроблених з кісток мамонта наприклад. Цілісінькими днями те і роблять, що полюють за величезними тварюками, а потім бучно святкують вдале полювання, вибиваючи музичні ритми кістяними калаталами на черепах тих же мамонтів, насолоджуючись лишень з того, що вдалося отримати перемогу в битві проти сил природи, тобто достойно прожити ще один день і вижити в такому жорстокому та поки що правдивому світі, не спотвореному ані мораллю, ані лицемірством, ані брехнею. Тут виживав тільки хоробрий, сильний та чесний. Коли ж люди навчилися зраджувати, хитрувати та брехати — можливо, стали безпечніше почуватися у дикому світі природи, але чи стали від того мудрішими та міцнішими духом? Про це вже чесно розповідали інші світи.

Часові коловороти змінювали все, паралельна дійсність жила іншими реаліями, коли якась невеличка дрібниця, наприклад вибір іншого професійного шляху, змінювала майбутнє до невпізнання. Молодий Йосиф Джугашвілі стає душпастиром, добрим священиком, вистоявши в боротьбі зі спокусами, які, мов капкани, порозставляли темні. Не тільки його світ від того стає іншим. Або обдарований художник, німець Адольф Гітлер, відмовляється бути політиком, залишаючись вірним архітектурній справі: будувати і лишень будувати та в жодному разі не руйнувати — такий девіз його життя, бо світлий бік людини бере гору над спокусами владою, марнославством, багатством. Такі вчинки змінювали не тільки долі цих людей, такі вчинки змінювали хід історії.

Птаха з моменту отримання дару змогла побувати не в одному світі. Були тут і байдужі до всього світи, в одному з них, наприклад, мешкають білі чарівні створіння — чисті помислами та чесні душею, але тому, очевидно, зовсім байдужі: там стільки білого, що навіть око не може звикнути до такої чистоти.

Різне бачила, та всяке траплялося. Світ, де живуть одні чоловіки. Світ, де мешкають тільки жінки. Останній її дивував і зачаровував. Сама собі не могла роз’яснити чим. Якась відчайдушна сила вабила її до нього. Інколи запитувала себе — в майбутнє чи в минуле закидають її сновидіння? Та завше стримувалася, щоб не почати пошуки роз’яснень. Хай, сни мають залишатися снами, навіть коли це сни безсмертної. Невповні реальні сни та зовсім реальні світи — все змішалося.

О, так! Той дивний жіночий світ. Спочатку просто потрапила в красивий пахучий степ. Високе небо, ніжне, трохи запекуче сонце, цвіркуни у траві, жайвір у небі, і запах степу такий, що аж небеса зачаровує. Впиваєшся тим ароматом, і нікуди йти звідси не хочеться, так би сидів, дихав та насолоджувався. І раптом серед цього блаженства бій. Летіла на звуки та брязкання зброї, десь зовсім поруч йшов жорстокий бій. Подих смерті, дзвін металу, тупіт копит та човгання ніг.

Стояла на пагорбі та зачудовано спостерігала. Там, унизу, вершники билися з пішим загоном. Воїнів на конях вдвічі менше. Піших втричі більше, вони своєю масою та кількістю зметуть вершників, хоча зброя наче не дуже, лишень сагариси та дерев’яні щити. Таку тактику Птаха вважала нерозумною — вершники мали б відступити. Бо то ближній бій, у якому зазвичай усе вирішує фізична сила.

До того ж вершники видавалися Птасі фізично слабшими, можливо, тому, що серед них так багато тендітних молодих людей, за статурою — підлітків. Жменька підлітків проти грубої чоловічої сили: дужих, бундючних воїнів, чиї очі налиті люттю та ненавистю. Хоча вершники озброєні трохи краще, аніж піші вояки. На головах мають легкі шоломи, які доволі надійно приховують обличчя воїнів, за спинами — мечі, сагайдаки, наповнені стрілами, та лук. У кожного в руці бойова сокира.

Бій тривав недовго. Як велично, хижо та жорстоко