Читати книгу - "Янтарне скло"

— Дякую, ні, ні, це все, що мені потрібно, більше не треба, чесно, дякую, — стоячи посеред оливкового гаю, повторювала доктор Мері Мелоун старій парі — вони намагалися дати їй більше їжі, ніж вона могла понести.

Подружжя було бездітним і жило тут удалині від усіх. Їх налякали примари, котрих вони побачили серед сріблясто-сірих дерев, але коли на дорозі, несучи рюкзак, з'явилася доктор Мері Мелоун, примари чомусь самі перелякалися та попливли геть. Старі запросили Мері до їхньої сповитої виноградом хатинки та дали їй хліба, сиру й вина, а тепер не хотіли відпускати її.

— Я мушу йти далі, — знову промовила Мері, — дякую, ви такі добрі… я не підійму стільки… ну гаразд, ще один шматок сиру… дякую…

Вочевидь, вони бачили в ній оберіг від примар. Якби це було так! За тиждень, проведений у світі Ситагаза, Мері побачила вдосталь руїн, з'їдених примарами дорослих та бродячих здичавілих дітей, аби в її серці оселився жах перед цими безтілесними вампірами. Щоправда, коли вона наближувалася, вони справді відпливали подалі, але вона не могла залишатися з усіма, кому вона була потрібна, — слід було йти далі.

Мері знайшла місце для останнього шматка козячого сиру, загорнутого в листок винограду, посміхнулася, ще раз уклонилася господарям та зробила останній ковток із джерельця, яке бурмотіло щось серед сірих каменів. Потім вона м'яко плеснула в долоні — так, як це робили старі — повернулася та рішуче пішла геть.

Щоправда, її рішучість була показною. Вона востаннє спілкувалася з тими істотами, котрих вона називала тіньовими частинками, а Ліра — Пилом, коли сиділа біля екрана комп'ютера, але потім за їх наказом вона знищила все обладнання. І тепер Мері не знала, що робити. Їй сказали пройти крізь прохід, розташований у передмісті її Оксфорда, Оксфорда Вілового світу, і вона виконала це — аби відчути тремтіння та запаморочення, опинившись у незвичайному іншому світі. Вона лише знала, що її завдання полягає в тому, щоб відшукати дівчинку та хлопця і зіграти роль змія-спо-кусника — але хто знає, що це означало?

Вона тиждень блукала цим світом, намагаючись дізнатися щось корисне для себе, проте так нічого й не знайшла. Але коли вона повернула на доріжку, яка вела від оливкового гаю, то вирішила, що їй слід пошукати джерело порад.

Віддалившись від ферми на достатню відстань, Мері усілася в тіні сосен і відкрила свій рюкзак. На самому низу, загорнена в шовковий шарф, лежала книжка, котру вона отримала в подарунок аж двадцять років тому: посібник із старовинної китайської методи гадання, відомий під назвою «Книга Змін».

Вона взяла його з собою з двох причин. Перша була сентиментальною: книжку подарував їй дідусь, і коли вона навчалася в школі, то часто користувалася нею. Друга причина полягала в тому, що коли Ліра вперше прийшла до Мері в лабораторію, дівчинка спитала: «Що це таке? «— і показала на плакат на дверях, на якому були зображені символи із Книги Змін, а наступного дня, упродовж того вражаючого сеансу спілкування з екраном комп'ютера, дівчинка, за її словами, дізналася, що Пил здатен розмовляти з людьми багатьма іншими способами, в тому числі за допомогою китайської методи тлумачення символів.

Отже, спішно готуючись до походу до нового світу, доктор Мелоун не забула взяти з собою Книгу Змін і стеблинки деревію, за допомогою яких вона її колись тлумачила. І тепер настав час скористатися всім цим.

Вона розстелила на землі шовк і почала робити те, що вона так часто робила раніше, будучи рвучким підлітком, — знов і знову ділила палички на частини, рахувала їх та відкладала вбік. Вона майже забула, як це слід робити, але за декілька хвилин спогади почали повертатися до неї, а разом із ними — й те відчуття спокою та зосередженості, котре відігравало таку важливу роль у спілкуванні з Тінями.

Зрештою вона отримала число-номер гексаграми, значення якої їй слід було витлумачити, — групи з шести прямих ' і ламаних ліній. Зрозуміти значення було нелегко — всі тлумачення, які давала Книга Змін, були вельми туманними.

Мері прочитала:

«Повернувши до вершини

По запаси їжі,

Ти здобудеш скарб.

Гострі очі рискають довкола,

Наче тигр ненаситний».

Жінка відчула приплив упевненості. Почитавши коментар до значення та пройшовшись думкою по заплутаних стежках, котрими він вів її, вона дісталася до фрази: «Прямий шлях-це гора; це поворот убік; це камінці, двері та проходи».

Доводилося здогадуватися. Слово «проходи» нагадало Мері про загадкове віконце в повітрі, крізь яке вона пройшла до цього світу, а перші слова, здається, вказували на те, що їй слід іти вгору.

Водночас спантеличена та підбадьорена, вона поклала в рюкзак книгу та палички й вирушила стежкою вгору.

Чотири години по тому доктор Мелоун усе ще підіймалася вгору. Було спекотно, і вона дуже втомилася. Сонце вже наближувалося до горизонту. Стежка, якою вона йшла, кудись зникла, і шлях ставав дедалі складнішим — доводилося оминати великі валуни та обережно ступати по каменях меншого розміру. Ліворуч від неї було урвище, далеко внизу можна було побачити у вечірньому серпанку оливкові та лимонні гаї, занедбані виноградники та покинуті вітряні млини. Праворуч височіла розкришена часом вапнякова скеля, до підніжжя якої вів кам'янистий насип.

Мері втомлено поправила рюкзак і поставила ногу на наступний гладкий камінь — але зупинилася, так і не перенісши на неї вагу свого тіла. Промені вечірнього сонця на мить вихопили дещо вельми цікаве, і жінка, прикривши очі від сліпучого сяяння вапняку, спробувала знову відшукати це місце.

Нарешті їй пощастило: вона побачила щось схоже на скляну шибку, що висіла прямо в повітрі, але те скло не створювало сонячних зайчиків — це була просто квадратна пляма, що чимось відрізнялася від усього довкола. Мері згадала, що їй підказала Книга Змін: поворот убік, камінці, двері та проходи.

Віконце було схоже на те, крізь яке вона пройшла на Сандерленд-авеню. Вона побачила його лише завдяки вечірньому світлу: якби сонце стояло бодай трохи вище, вона, імовірно, не помітила б проходу.

Охоплена цікавістю, Мері наблизилася до клаптика повітря: часу роздивитися вікно на Сандерленд-авеню в неї не було, адже їй треба було якнайшвидше пройти крізь нього. Але це вона оглянула докладно: торкнулася його краю, обійшла його та побачила, що з другого боку воно невидиме, звернула увагу на абсолютну різницю між цим і тим боком… Її розум ледь не кипів від збудження — хіба такі