Читати книгу - "Сходження Ганнібала"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Леді Мурасакі схопила Ганнібала за руки, притулила їх до свого обличчя.
Поцілувала його в лоб й одразу ж енергійно прошепотіла:
— Мерщій! Почистьте собі руки! У Чійо є лимон у комірчині.
У дальньому кінці будинку вже гатили в двері.
24
Леді Мурасакі змусила інспектора Попіля почекати, доки її серце не зробить ста ударів, і тільки після цього з’явилася на верхньому майданчику сходів. Він зі своїм помічником стояв посеред фойє під високою стелею і дивився вгору на неї. На тлі плетива віконних перетинок він здався їй упевненим у собі й сторожким, схожим на красивого павука. А за вікнами вона бачила безкінечну ніч.
Попілю на мить перехопило дихання при появі леді Мурасакі. Відлуння в куполі фойє підсилювало звуки, тож вона це почула.
Вона, ступаючи непомітно, єдиним рухом плавно спливла сходами. Руки сховані в рукавах. Серж із почервонілими очима відступив убік.
— Леді Мурасакі, ці панове з поліції.
— Доброго вечора.
— Доброго вечора, мадам. Я перепрошую за пізній візит. Маю поставити вам кілька запитань стосовно вашого… племінника?
— Так, племінник. Чи можу я побачити ваші посвідчення?
З рукава, повільно оголюючись, простягнулася її рука. Леді Мурасакі прочитала все, що було написано в його посвідченні, уважно пригледілася до фотографії.
— Інспектор ПОП-іль?
— По-ПІЛЬ, мадам.
— На фотографії у вас знак Почесного легіону, інспекторе.
— Так, мадам.
— Дякую за персональний візит.
Невловно свіжим ароматом майнуло на Попіля, коли вона віддавала йому документ. Вона уважно дивилася йому в обличчя й помітила, як відгукнулися на це його зіниці та ніздрі.
— Мадам…?
— Мурасакі Шікібу.
— Мадам — графиня Лектер, але зазвичай до неї звертаються еквівалентно її японському титулу як до леді Мурасакі, — проказав Серж, набравшись хоробрості щось пояснювати поліцейському.
— Леді Мурасакі, я волів би поговорити з вами приватно, а потім окремо з вашим племінником.
— Зо всією моєю повагою до вашої інституції, боюся, що це неможливо, інспекторе, — відповіла леді Мурасакі.
— О мадам, це цілком можливо, — відреагував інспектор Попіль.
— Ми вітаємо вас тут, у нашому домі, і раді запросити вас спілкуватися з нами разом.
— Доброго вечора, інспекторе, — промовив зі сходів Ганнібал.
Той обернувся до хлопця.
— Юначе, ви мусите поїхати зі мною.
— Безперечно, інспекторе.
Леді Мурасакі звернулася до Сержа:
— Подайте мені шаль, будь ласка.
— У цьому нема необхідності, — сказав Попіль. — Ви не поїдете. Я розпитаю вас завтра тут, мадам. Я не скривджу вашого племінника.
— Все гаразд, моя леді, — додав Ганнібал.
Її хватка на прихованих у рукавах зап’ястях трохи послабилася.
25
У бальзамувальній залі застигла темрява і тиша, лише потроху капала вода з крана. У дверях стояли інспектор із Ганнібалом, краплі дощу блищали на їхніх плечах і черевиках.
Там був Момунд. Ганнібал почув його запах. Він чекав, коли ж Попіль увімкне світло, цікаво було побачити, якого ефекту очікує цей поліцейський від своєї драматичної паузи.
— Ви змогли б упізнати Поля Момунда, якби побачили його знову?
— Я намагатимуся, інспекторе.
Попіль увімкнув світло. Трунар, як йому й було наказано, вже роздягнув Момунда і спакував його одіж до паперових мішків. Грубо зашите черево трупа він прикрив шматком прогумованої тканини, а обрізану шию рушником.
— Ви пам’ятаєте татуювання різника?
Ганнібал обійшов навкруг тіла.
— Так, але я його не бачу.
Хлопець подивився на Попіля поверх трупа. В очах інспектора він побачив прихований слід розуміння.
— Що там було написано?
— «Ось моє, а де твоє?»
— Можливо, там тепер доречнішим було б «Ось твоє, а де моє?» Ось твоє перше вбивство, а де моя голова? Як ви вважаєте?
— Я вважаю такі слова не гідними вас. Мені так здається. Ви очікували, що його рани почнуть кровоточити в моїй присутності?
— Що цей різник сказав леді такого, що ви оскаженіли?
— Я не оскаженів, інспекторе. Його рот заподіяв образу всім, хто його почув, і мені зокрема. Він був брутальний.
— Ганнібале, що саме він сказав?
— Він спитав її, чи правда, що піхва у японок поперек, інспекторе. Він звернувся до неї «гей, япошка!»
— Поперек… — Попіль провів рукою вздовж порізів на череві Момунда, майже торкаючись шкіри. — Отак поперек?
Інспектор вдивлявся Ганнібалові в обличчя, ніби чогось шукаючи. Не знайшов. Нічого. Тож поставив наступне запитання.
— Що ви відчуваєте, дивлячись на нього мертвого?
Ганнібал зазирнув під рушник на обрубку шиї.
— Відтятість, — сказав він.
* * *
Встановлений у поліцейській дільниці поліграф сільські жандарми бачили вперше, тож навкруг нього роїлися домисли. Оператор, що прибув із Парижа разом з інспектором Попілем, дещо театрально налаштовував машину, її ізоляція, розігріваючись, додавала запаху гарячої вати в просяклу цигарками й потом тутешню атмосферу. Нарешті інспектор, що вдивлявся в Ганнібала, поки той розглядав детектор брехні, виставив із кімнати всіх, окрім хлопця, себе й оператора. Поліграфіст приєднав контакти до Ганнібала.
— Назвіть ваше ім’я, — наказав оператор.
— Ганнібал Лектер.
Голос хлопця звучав різко.
— Ваш вік?
— Тринадцять років.
Пера поліграфа рисували на папері рівні чорнильні лінії.
— Скільки часу ви живете у Франції?
— Шість місяців.
— Де ви познайомилися з різником Момундом?
— Ми ніколи не знайомилися.
Пера не дриґнули.
— Проте ви знали його.
— Так.
— Ви мали сутичку, тобто бійку, з Полем Момундом на базарі в четвер?
— Так.
— Ви школяр?
— Так.
— У вашій школі школярі носять уніформу?
— Ні.
— Ви маєте якусь осудну інформацію стосовно смерті Поля Момунда?
— «Осудну інформацію»?
— Відповідайте тільки «так» або «ні».
— Ні.
Гори й долини в чорнильному пейзажі малювалися плавно. Ані підвищення тиску крові, ані пришвидшення серцебиття, дихання рівномірне й спокійне.
— Ви знаєте, що різник мертвий?
— Так.
Поліграфіст щось підкрутив у своїй машині.
— Ви вивчали математику?
— Так.
— Ви вивчали географію?
— Так.
— Ви бачили мертве тіло Поля Момунда?
— Так.
— Ви вбили Поля Момунда?
— Ні.
Жодних примітних стрибків у чорнильних лініях. Оператор зняв окуляри — це був сигнал інспектору, що допит завершено. Відомий грабіжник з Орлеана, за яким тягнувся довгий шлейф розслідуваних поліцією злочинів, зайняв місце Ганнібала. Інспектор Попіль радився з поліграфістом у бічній кімнаті. Попіль розмотав паперову стрічку.
— Пустота.
— Хлопець ні на що не реагує, — сказав поліграфіст. — Він або отупілий сирота війни, або в нього монструозні запаси самоконтролю.
— Монструозні, — погодився інспектор.
— Ви спершу допитаєте грабіжника?
— Він мене не цікавить, займіться ним самі. А я влуплю йому пару разів на очах у хлопця. Ходімо?
На пригірку, на схилі дороги, що веде до села, застиг мотовелосипед із вимкнутим двигуном і фарою. Їздець був у чорному комбінезоні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сходження Ганнібала», після закриття браузера.