Читати книгу - "Колекція гадів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Клава перевела погляд з Білана на Черненка, тоді знову подивилася на Білана.
— Не годиться. Саме тому я поміняла свої плани, коли побачила: в машині, під яку я кинулася, аби врятуватися, є не лише дорослий дядько. Мені здалося, що з такими, як сама, я швидше знайду спільну мову, ніж із ними. Бо доросла людина, дізнавшись, хто я така і що зі мною сталося, відразу викличе міліцію. Їх не переконаєш, що цього робити не можна ні в якому разі. Один дзвінок у міліцію — і все пропало.
— Не розумію, — труснув головою Максим. — Одне діло, коли викрадачі попереджають рідних жертви: мовляв, не повідомляйте міліцію, гірше буде. І зовсім інша справа, коли викрадена людина примудрилася втекти. До речі, ми далі не знаємо, хто на тебе полює і звідки ти втекла.
— Поки міліція нічого не знає, він у безпеці, — зітхнула Клава.
— Хто? — майже хором запитали хлопці.
— Мій батько.
— Стоп, — Денис виставив перед собою праву руку долонею вперед. — Ти казала, що твій батько — мільйонер.
— Я цього не сказала, — похитала головою дівчина. — Я сказала, що донька мільйонера. А це не одне і те саме. Мене вдочерив пан Руслан Коцюба. Він банкір, у нього багато мільйонів, він шість років тому одружився з моєю мамою. А мій справжній батько — Микола Король. Його всі завжди називали невдахою. Насправді він художник, дуже талановитий. Так кажуть, хоча я в цьому нічого не розумію. Король кілька разів намагався просто зустрітися зі мною, поговорити. Але Коцюба категорично заборонив йому це робити.
— І тому справжній батько наважився на відчайдушний вчинок — викрав тебе, — зробив висновок Максим.
— Може, він і хотів би. А я не знаю, була б я проти чи ні, — мовила Клава. — Але мене викрала зовсім інша людина. Чи люди, не знаю: я бачила тільки одного. При мені цей негідник подзвонив Коцюбі і зміненим голосом повідомив: «Я вкрав твою дочку! Тепер ти заплатиш мені за неї». Король би на таке не наважився. Взагалі ніколи б так не вчинив. Але, мабуть, ті, хто справді викрав мене, чудово обізнані з проблемами нашої родини. Викрадач попередив, щоби Коцюба не ставив міліцію до відома. Ще він сказав, що гроші йому потрібні, аби відкрити власну галерею. Тоді він назавжди зникне з нашого життя. Як ви думаєте, хлопці, кого почне ловити по всій країні мільйонер Коцюба, після того як дізнається, що його донька на свободі і їй уже нічого не загрожує?
Запалу мовчанку порушив Денис.
— Н-да, не позаздриш Королю. Ніякий він, я б сказав, не король. Слухай, а пояснити вітчиму ти нічого не можеш? Ну сказати: не винен твій батько...
— Банкір Коцюба не повірить. Він вирішить, що я його вигороджую.
— Ти завжди його будеш вигороджувати? Що б не сталося?
— Ага, — не вагаючись відповіла Клава. — Думаю, він хороша людина. Просто вони з Коцюбою... вітчимом моїм, дуже різні. А Коцюба, як справжній банкір, не любить інакших за себе.
— Мудро. Поважаю, — сказав Черненко.
Максим підвівся, почав міряти повільними кроками куток горища, в якому вони скупчилися. Денис і Клава дивилися на нього, крутячи головами в унісон його рухам.
— Мені все це щось нагадує, — замислено промовив Білан після того, як пройшовся з кутка в куток разів десять. — І я знаю що, — він зупинився, повернувся до них, але дивився кудись поверх їхніх голів, у маленьке прямокутне віконечко. — Шахову комбінацію. Хтось грає з банкіром у шахи.
— До чого тут шахи? — не зрозуміла Клава. — Ти хочеш сказати, мене викрав шахіст?
— Викрасти тебе міг хто завгодно. Хоч слюсар-сантехнік. За виконавця думає якась інша, серйозна голова.
— Але до чого тут все ж таки шахи? — наполягала Клава.
— Ні до чого, — пояснив Денис. — Просто цей мудрагель у нас типу якійсь там кандидат по шахам. Коротше, грає, кажуть, добре. Не знаю, не перевіряв, бо сам не займаюся такою дурнею. Ось тільки в нашого Макса розумний лиш той, хто знає, як ходить кінь. Це така шахова фігура. Всі інші — менш розумні, нерозумні або просто дурні. Скажи?
— Не скажу, — іншим разом Білан відповів би щось на традиційні шпильки приятеля, котрий любив погарикатися. Але тепер він був надто зосереджений, аби звертати на них увагу: — Тільки в цій партії король — не головна фігура.
— Пішак? — хід думок Максима почав цікавити Клаву всерйоз.
— Я б не сказав. Якби реальному королю, тобто — твоєму вітчиму, підставляли пішака, він навряд чи повівся б на такий хід. Дивіться, що відбувається, — Білан почав загинати пальці: — Хід перший — викрадення Клави, а отже — шах королю, Роману Коцюбі. Він думає, як би вийти із ситуації. І тут супротивник розігрує гамбіт: підставляє під удар значущу фігуру, хоч офіцера, хоч туру, або взагалі ризикує королевою. Так, королевою! — вигукнув він. — Чи якщо хочете, — принцесою, майбутньою королевою, донькою Короля! Розумієте? Під удар підставлена фігура, яка щось значить в принципі. Та в цій грі вона не важлива. Бо захопившись очевидними пошуками винуватця, тобто твого, Клаво, справжнього тата, Коцюба втрачає пильність. А тим часом удар йому нанесуть з іншого боку.
Денис і Клава перезирнулися.
— Можна ще ясніше? — попросив Черненко.
— Чого ж, можна. Не факт, Клаво Король, що твою втечу з полону викрадачі не передбачили. Ти ж сама бачиш: втекти — половина справи. Ти ж не можеш з'явитися до вітчима. Він наперед упевнений — ти захищатимеш свого батька. І все одно вважатиме його винним. А ти, в свою чергу, вільна лише тому, що в тебе не зв'язані руки. До речі, тебе зв'язували?
Клава відкрила рота, аби відповісти.
Та раптом Денис насторожився, підняв руку і чомусь перейшов на шепіт:
— Тихо! Тихо всі!
Компанія завмерла. І в цілковитій тиші всі почули: до хати наближається якийсь автомобіль.
9. «Ціп-ціп-ціп!»
Не змовляючись, всі троє порачкували
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Колекція гадів», після закриття браузера.