Читати книгу - "Бурелов"

— Я скажу, — заявив Захмарний Вовк. — Знаю я тебе, Матінко Товстобрюхперо. «Якщо робити за так грошей, то тільки для самого себе», — здається, так говориться у приповідці?..

Матінка Товстобюхперо клацнула у надпориві дзьобом.

— О Вовчиську! — вигукнула вона. — Ти неперевершений! — Вона зірвалася на рівні ноги і піднесла келих. — Та якщо справу все ж залагоджено на втіху та радість усієї громади, то мені хотілося б запропонувати тост, — промовила вона. — У добрий час!

— У добрий час! — із запалом підхопили всі.

Професор Світлознавства повернувся до Захмарного Вовка.

— Який я радий, що ти дав згоду, — лагідно озвався він. — Зрештою не хотілося б доручати такий цінний вантаж якомусь шалапутові.

— Ви маєте на увазі бурефракс? — запитав Захмарний Вовк. — Цю речовину треба ще знайти.

— Ні, Квінтиніусе, не бурефракс! — зі сміхом відповів Професор. — Я кажу про себе, бо я вас супроводитиму. В одному спільному запрязі, озброєні вашою майстерністю та моїми знаннями, ми привеземо додому доволі бурефраксу, щоб раз і назавжди покласти край сьогоднішньому безумові ланцюгового виробництва.

Захмарний Вовк насупив брови.

— Але чи не запідозрить чого Вілнікс, коли пронюхає про це?

— А тут уже слово за нами, — втрутилася Матінка Товстобрюхперо, киваючи головою на ночоблуда. — Завтра вранці Форфікюль складе візиту до Санктафракса, щоб оголосити про трагічну і дочасну смерть Професора Світлознавства внаслідок нещасливого випадку.

— Бачу, ви вже все завбачили без мене, — зауважив Захмарний Вовк. — А все ж наостанок я маю зробити одне повідомлення.

Він повернувся до Живчика.

— Знаю, знаю, — засміявся той. — Але все буде гаразд. У цій виправі я вже шкоди не нароблю, їй-же-бо, ані найменшої!

— Ні, Живчику, нічого не поможе, — суворо мовив Захмарний Вовк. — Ти з нами не полетиш.

Живчикові заперло дух. Обличчя видовжилося, серце упало. Як батько міг таке сказати?!

— Але… але що ж я робитиму? Куди подамся? — заскиглив він.

— Не журися, Живчику, — почув він заспокійливий голос Матінки Товстобрюхперо. — Усе вже узгоджено. Ти зостаєшся зі мною.

— Ні, ні, ні, — замурмотав Живчик, насилу добираючи глузду в тому, що діялося. — Ви не можете так зі мною обійтися. Це нечесно…

— Живчику! — гримнув батько. — Заспокойся!

Але Живчик не міг бути спокійним.

— Ви мені просто не довіряєте, га? — закричав він. — Гадаєте, я недотепа? Гадаєте, з мене користі, як із цапа вовни…

— Ні, Живчику — урвав Захмарний Вовк. — Я не маю тебе за недотепу. І одного дня, хай буде на те призвіл Неба, ти станеш грізним капітаном небесних піратів — це для мене ясно, як Божий день. Але тим часом тобі бракує досвіду.

— А як я його наберуся, якщо ви залишаєте мене за бортом? — запитав Живчик. — Крім того, — палко провадив він, — у буреловстві не має ані крихти досвіду жодна жива душа. Навіть ви.

Але Захмарний Вовк не спіймався на гачок.

— Я ухвалив постанову, — твердо мовив він. — Ти можеш охоче на неї пристати або ж виголошувати гучні слова і бушувати, мов дитина. Але так чи інак ти не полетиш — і поставмо на цьому крапку.

Розділ восьмий

Відліт

— Розпускати вітрила? — здивувався Тем Човновод.

— Думка Камінного Штурмана.

— Але ж це чудова новина! — вигукнув Тем. — Гай-гай, три дні тому, після халепи з залізним деревом та втрати стернової гирі, я злякався не на жарт, що літати «Буреловові» вже зась! Але погляньте на нього тепер — як нова копійка! Так і рветься в небо! Зроду я ще не бачив, щоб мідь сяяла так сліпуче.

— Та й не тільки мідь, — устряв Стоуп Рипуча Щелепа. — А вітрила та линви? Не звернули уваги? А такелаж? Усе новісіньке і найвищої марки!

— А як наладнано систему гир! — докинув Дозорець. — Любо поглянути!

— Не інакше, на нас чекає щось надзвичайне, — зауважив Тем Човновод, задумливо погладжуючи бороду.

— Не треба бути мудрагелем, щоб до цього доглупатись, — шпигнув Стоуп Рипуча Щелепа. — От тільки, що воно — оте щось?

Тем похитав головою.

— Гадаю, кеп нам скаже, коли все вже буде цілком готове, — відповів він

— Та мабуть що, — погодився Стоуп Рипуча Щелепа. — Але якщо вже вирушати у плавбу, то краще просто зараз, під ослоною темряви.

— Навпаки, — заперечив Тем Човновод. — Треба виждати слушну хвилину, почекати бодай до ранку.

— Як? І відлетіти на очах у спілчанських патрулів? — визвірився на нього Стоуп Рипуча Щелепа. — Ума рішився, абощо?

— Я то не рішився, Стоупе, — відрубав Тем. — А натомість ти забув, що теперішній «Бурелов» завиграшки випередить кожне спілчанське судно, яке тільки їм стукне послати за нами.

— Воно то так, але… — не здавався Стоуп.

— І хоч би що там було, — не давав йому сказати слова Тем Човновод, — Багнище — підступне місце навіть ясної пори, не то що. Перелітати його поночі — суще божевілля. Чому? Бо там щокроку лопають ядучі ями — і в бурю ніде заякоритись. Не кажучи вже про те, що не добереш, де закінчується небо і починається земля. Пригадую, якось — під той час у мене ще й вус не засіявся — ми повернулися додому з…

— Капітан! — перепинив його Дозорець. — Ще й не сам, — шикнув він.

Тем Човновод умовк і вкупі зі Стоупом Рипучою Щелепою та Дозорцем повернувся, аби привітати дві постаті, які п’ялися сходнями.

— Кепе, — палко звернувся Тем, — саме вас мені й хотілось оце бачити. Чи не допомогли б ви розв’язати нашу дрібну суперечку. Тут Рипуча Щелепа твердить, ніби…

— Ні, Теме, не допоможу, — гримнув Захмарний Вовк. — Де Вевека?

— Внизу, кепе, — відказав Тем. — У парі з Камбаломордом. Мабуть, чи не підсобляють Камінному Штурманові відрегулювати нову стернову гирю.

Захмарний Вовк кивнув головою.

— А Спліт?

Небесні пірати знизали плечима.

— Спліта щось не видко, — буркнув