Читати книгу - "Бурелов"

Сименон Ксинтакс, Спілчанський голова, голосно стукнув по столу молотком.

— Закликаю всіх до порядку! — загорлав він. — До порядку!

У Палаті Спілки запала тиша, і очі всіх звернулися на нього.

Ксинтакс підвівся з місця.

— Трирогі ковпаки на голови! — скомандував він, і навколо столу, мов під шквальним вітром, прокотилася хвиля пожвавлення: кожен спілчанин ухопив свій головний убір і наклав на відповідне місце.

Ксинтакс схвально кивнув головою.

— Надзвичайну сесію Спілки вільних крамарів оголошую відкритою, — крикнув він. — Починаємо допит.

Спілчани зберігали мовчанку, ждучи, поки Ксинтакс, як голова, сформулює перше — найважливіше — запитання, що задасть тон для всіх подальших розпитів. Бо істина, як добре знали всі спілчани, річ вельми слизька! До неї слід підкрадатися обережно, якщо не хочеш, щоб вона зненацька обернулася на щось цілком супротивне.

Ксинтакс сів.

— Якби нам довелося запитати тебе, Сліво Спліте, чи ти чесний чоловік, — почав він із вельми крученого запитання, як того вимагав звичай, — що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

Спліт рвучко втяг у себе повітря. Тут сам чорт ногу вломить, подумав він. Звичайно, він намірявся відповідати спілчанам чесно. Але щодо того, чи чесний він сам… Ну, насамперед, чесняк ніколи не підслуховуватиме. Він стенув плечима і втер краплинки поту над горішньою губою.

— Бачте, це залежить, як поглянути… — почав він.

— Відповідай на це запитання або «так», або «ні», — урвав Ксинтакс. — Так само відповідай і на решту запитань. Одне тільки слово, не більше і не менше. Ясно?

— Так, — відказав Спліт.

Ксинтакс схвально кивнув головою.

— Отже, повторюю. Якби нам довелося запитати тебе, Сліво Спліте, чи ти чесний чоловік, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

— Ні, — відповів Спліт.

Гомін подиву, схопившись, мов брижі, обійшов стіл кругом. Далі всі спілчани почали тягти руки вгору. «Я! Я! Я! Я!» — загукали вони, пнучись один поперед одного привернути до себе увагу голови.

— Ліндус Олив’яне Пузо, «Риштаки і Довбачі», — оголосив той.

Ліндус, лютий на вигляд курдупель із однією чорною бровою поперек усього важкого лоба, кивнув головою Сплітові.

— Якби нам довелося запитати тебе, чи маєш ти відомості про свого капітана, Захмарного Вовка, колишнього Квінтиніуса Вергінікса, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

Спліт обернувся на стільці кругом — обличчям до того, хто запитував.

— Так, — одказав він.

— Фаркугар Злоторук, — знов оголосив Ксинтакс. — «Клеєрізи і Чухрайканатники».

— Якби нам довелося запитати тебе, чи потрапить зараз «Бурелов» здійнятися в небо, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

— Ні, — крутнувся назад Спліт.

— Елерекс Глиномаз, «Ліпники і Ливарники».

— Якби нам довелося запитати тебе, чи готовий ти вбити при потребі когось із членів свого екіпажу, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

— Так! — випалив Спліт.

І далі в тому самому дусі. Спілчани запитували, а стерничий відповідав, спершу одному, потім — другому, третьому. Запитання ставили, не дотримуючись жодної системи, принаймні, Спліт її не помічав. Як на нього самого, куди розумніше було б дати йому сумлінно викласти підслухане, і край! Та де тобі! Допит тривав, і що більше спливало часу, то частіше і швидше сипалися запитання.

А все ж помалу-малу за голими фактами почала вимальовуватися вся історія. Домагаючись відомостей такими манівцями, спілчани штрих за штрихом примудрилися з’ясувати цілісну картину, завершену в кожній окремій деталі, і воднораз визначити докладний план своїх дій.

Сименон Ксинтакс звівся знову і підніс руки догори.

— На цьому допит закінчено, — оголосив він. — Якби нам довелося запитати тебе, Сліво Спліте, чи згоден ти присягнути на вірність Спілці вільних крамарів Нижнього міста, зрікаючись решти зобов’язань, та на беззастережне послушенство нашій волі, що ти на це сказав би, поклавши руку на серце?

Голова Сплітові йшла обертом. Формульовані запитання наводили на гадку, що йому пропонуватимуть незліченні багатства плюс власний небесний корабель і, що найважливіше, спілчанське членство. Але Спліт чудово розумів, чого від нього очікують — і за такі послуги хотів чогось більшого, ніж багатство. Він жадав влади.

— Якщо ваша ласка, відповім запитанням на запитання, — почав він.

Ксинтакс кивнув головою.

— Якби мені довелося запитати вас, чи в нагороду за успішне завершення цього ризикованого починання, я міг би стати новим головою Спілки вільних крамарів Нижнього міста, що ви на це сказали б, поклавши руку на серце?

Очі Ксинтаксові звузилися. У ході сьогоднішнього допиту він багато чого дізнався про Сліво Спліта. Старшина-стерничий виявився захланним, підступним і не до міри гонористим себелюбцем, тож його запитання не захопило голову зненацька.

— Так, — відказав він.

— Тоді, — усміхнувся Спліт, — я також скажу «так».

Вислухавши його, спілчани врочисто попідводилися, попритискали свої трирогі ковпаки до грудей і посхиляли голови.

Сименон Ксинтакс звернувся до Спліта від імені всіх.

— Ми запитували, ти відповідав — і оборудку залагоджено, — сказав він. — Але, бігме, Спліте. Якщо ти спробуєш нас ошукати, пошити в дурні чи перехитрувати, ми не заспокоїмося доти, доки не вистежимо тебе і не згладимо зі світу. Затямив?

Спліт відповів йому похмурим поглядом.

— Так, — сказав він. — Затямив. Але затям і ти, Ксинтаксе: щo правда для лісового кнура, те правда і для свині в сажу. Той, хто перепинить мені дорогу, не встигне навіть поплакатися на свою долю.

А в парній задній кімнаті таверни «Дуб-кривавник» панував піднесений настрій. Коли справу було владнано — і руки, як годиться, перебито — Матінка Товстобрюхперо закалатала у дзвінок, закликаючи слуг. Пора було сідати до бенкетного столу, — він уже чекав на них, — щоб відсвяткувати успішне укладення угоди.

Від ласих наїдків угинався стіл, а лісове пиво лилося рікою. Радий-радісінький, Живчик сидів мовчки, лишень краєчком вуха дослухаючись до безугавної балаканини решти бенкетників. На лови бурі! На лови бурі! Більш ні про що йому не думалось — тільки про це, і серце трепетало у щасливому передчутті.

— І все ж, гадається мені, припускати, ніби ми дійдемо згоди, було з твого боку необачністю, — почув він, як хихотить Захмарний Вовк, посилаючи до рота новий сочистий кусень волорожини.

— А хто скаже, що я не