Читати книгу - "Гармидер у школі"

Міс Гармидер пройшла через вестибуль і зникла у своєму кабінеті. За дверима на неї вже чекав Тоні Вільямс. Він усміхався від вуха до вуха і тримав велику коробку.

— Дивіться, міс: я знайшов скриню зі скарбами!

— Молодець, Тоні! Як тобі це вдалося?

— Ну, коли місіс Вухокрут почала кипіти, вона вислала всіх дітей у вестибуль, але зовсім забула про мене, бо я все ще стояв у кутку. Тому я просто підійшов до шафи і дістав скриню зі скарбами.

— Прекрасно! Який у нас сьогодні чудовий день! Вам скоро час іти додому, тому треба все поприбирати. І не забудьте, що завтра — День маскараду. Я хочу бачити тридцять гарно вбраних і бравих піратів. Якщо сьогодні був чудовий день, то завтрашній день у нас буде фантастично-надзвичайно-неймовірно-чудово-прекрасний!

Наступного ранку Віт-ендська початкова школа виглядала зовсім не так, як завжди.

У вестибулі, чекаючи на збори, сиділа зграйка збуджених дітей, вбраних у найрізноманітніші і різнобарвні костюми. Мішель нарешті прийшла-таки з мавпочкою свого дядька, хоча це виявилася не справжня мавпочка. Це була ганчір'яна іграшка без одного вуха. Дядько Мішель ще й досі вкладався з нею спати.

Єдиною особою, яка прийшла без маскарадного костюма, була місіс Вухокрут. Проте вона виглядала приголомшливо і несподівано: завуч усміхалася.

— Так гарно бодай раз побачити її усміхненою, — сказала секретарка Білосніжці, тобто місіс Пател.

— Так, і мені цікаво, чого це вона усміхається.

У вестибуль увійшов містер Притул, і збори почалися. Директор теж був у маскарадному костюмі, перебраний за вдову Твонкі,[2] хоча його розкішні вуса все-таки дещо його виказували. Він повідомив дітей про розклад на сьогодні:

— Як ви знаєте, сьогодні в нас день відкриття бібліотеки, і мер люб'язно погодився завітати до нас і провести церемонію відкриття. Я впевнений, що він буде радий побачити такі чудові костюми, не забувайте, що за найкращі з них призначатимуть призи. А ще до нас прийдуть журналісти і робитимуть фото для газет. Ранок намічається дуже цікавий, тож не забувайте, що треба чемно поводитися перед нашими поважними гостями і…

Цієї миті подвійні двері у задній частині вестибулю розкрилися, і ввірвалася місіс Вухокрут. Вона шалено махала руками вдові Твонкі, і голос містера Притула обірвався. Завуч швидкою ходою перетнула вестибуль і стала щось довго нашіптувати містерові Притулу. Він нахмурився, зітхнув і звів очі до неба з виразом глибокої зневіри. Тоді він повернувся до дітей.

— Мені дуже шкода, — почав він, — але тут сталася деяка накладка. Місіс Вухокрут сказала, що секретарці тільки-що дзвонили з мерії, щоб передати, що мер сьогодні не зможе прийти, бо в нього є важливіші обов'язки. Він просить його вибачити, але він не зможе відкрити нашу нову бібліотеку.

Діти були страшенно розчаровані. По вестибулю прокотилося таке тяжке зітхання, яке змусило би здригнутися навіть найбільш зачерствіле серце.

Нещасний містер Притул відчайдушно намагався придумати щось, що могло би врятувати становище. Він підняв руку, просячи тиші:

— Не забувайте, що ми маємо прекрасні костюми і що сюди прийде преса, щоб зробити знімки…

Місіс Вухокрут знову почала шепотіти йому на вухо, і він у відчаї відвернувся. Цього разу завуч взяла слово:

— Оскільки мер не зможе прибути, журналістам нема сенсу приходити і робити знімки, тому я зателефонувала до редакцій і скасувала їхні візити. Боюся, діти, що сьогодні до нас взагалі ніхто не прийде.

Лілія Гармидер дуже уважно спостерігала за місіс Вухокрут. Їй було цікаво, чому це завуч виглядає такою задоволеною.

Хоча місіс Вухокрут дивилася на дітей дуже серйозно, у її вигляді було щось, що змусило Лілію запідозрити, що вона всього лише вдає. Вона тихенько піднялася зі свого стільця і поспішила порожнім коридором до кабінету секретарки.

— Це жахливо, — сказала секретарка. — Діти, мабуть, такі розчаровані. Я просто не могла повірити, коли місіс Вухокрут прийшла і сказала мені, що мер скасував візит і що вона повинна попередити журналістів, щоби ті не приходили.

Міс Гармидер глибоко вдихнула. Усе починало ставати на свої місця.

— Я думала, мер вам подзвонив, — сказала вона секретарці.

— Та ні.

— Негайно дзвоніть у мерію! Тут щось негаразд.

Секретарка поспішно набрала номер мерії, міс Гармидер схопила трубку і почала закидати запитаннями бідолашного клерка на іншому кінці дроту.

Через кілька хвилин Лілія пожбурила трубку на важіль:

— Місіс Вухокрут усе підлаштувала. Вона вчора ввечері зателефонувала до мерії і сказала, що ми змушені відмовитися від візиту мера. Зараз мер пішов у магазин купувати собі нові штани. Місіс Вухокрут усе підлаштувала!

— Як вона могла? Навіщо їй це? Бідолашні діти… — бідкалася секретарка, але міс Гармидер не збиралася здаватися.

— Зателефонуйте до редакцій і наново домовтеся з журналістами. А я залагоджу справу з мером!

Міс Гармидер помчала назад по коридору і ввірвалася у вестибуль, де застала сцену загального розпачу і пригнічення.

— Вибачте, містере Притул! — гукнула Лілія. — У нас надзвичайна ситуація! Треба поспішати! Я повернуся дуже швидко! Хай діти залишаються у вестибулі! Саманта, Гері, Майк, Лора, Рейві, Кімберлі, ви їдете зі мною, раз-два, і візьміть свої піратські шаблі!

І міс Гармидер разом з піратами промчала до своєї швидкої допомоги.

Через кілька секунд, завиваючи сиреною і блимаючи маячками, швидка допомога вже летіла в напрямку центру міста.

7. Пірати вдаються до викрадення

— Куди ми їдемо, міс? — запитав Рейві, поки швидка допомога мчала по Хай-Стріт.

— Дивіться уважно, чи не побачите де-небудь мера, — похмуро відповіла вона.

— Онде його машина! — раптом вигукнула Лора. — Дивіться, з прапорцем спереду.

Міс Гармидер з вищанням гальм зупинила свою швидку допомогу прямо за великим чорним лімузином мера.

— Ходімо, він має бути в магазині. Нам треба доставити його до школи, і то чимшвидше. Набіговий загін, ви готові?

— Готові, міс!

— Тоді — за мною!

Войовничо вимахуючи дерев'яними шаблями, зграя піратів висипалася з машини і ввірвалася в універмаг, здивувавши відвідувачів і посіявши серед них переполох.

— Він у відділі чоловічого одягу! — крикнула Лілія і кинулася підніматися по ескалатору, який їхав униз. Решта піратів побігли до правильного ескалатора і були нагорі задовго до того, як там, важко сапаючи і відхекуючись, з'явилася міс Гармидер.

Укрившись у своєму кабінеті, керівник відділу кинувся до телефону і став дзвонити в поліцію.

— Так, — прошипів він у трубку. — Це напад! Вони перевдягнені піратами. Поспішіть, заради Бога!

У відділі чоловічого одягу мер вибрав собі гарну пару штанів і прямував до примірочної, щоби подивитися, як вони на ньому виглядають.

— Он він іде! — показала