Читати книгу - "Останній дон"

Отож на четвертому році подружнього життя Піппі став заводити коханок. Одну в Лас-Веґасі, одну в Лос-Анджелесі і одну в Нью-Йорку. Наліна відплатила тим, що здобула вчительський диплом.

Наліна й Піппі старались як могли зберегти сім'ю. Любили дітей і намагались зробити їхнє життя приємним. Довгі години Наліна разом з дітьми читала, співала і танцювала. Шлюб тримався ще й на доброму гуморі Піппі. Його життєрадісна та буйна натура якось загладжувала недогоди між чоловіком і дружиною. І син, і дочка любили матір і шанували батька. Матір — бо вона така мила, лагідна, вродлива і сповнена щедрої любові, батька — бо він сильний.

І батько, і мати були прекрасними вчителями. Від матері діти навчилися чемної поведінки, добрих манер, танців, вміння одягатись і охайності. Батько вчив крутитися в житті, оберігати себе від травм, грати в азартні ігри та підтримувати тіло в добрій формі за допомогою спорту. За те, що батько деколи прикладав до них руку, вони ніколи не ображались. Головним чином тому, що батько чинив так тільки задля науки, ніколи при цьому не злостився, а згодом ніколи не дорікав.

Кросс ніколи не відчував страху, але його можна було переконати. Клавдії бракувало братової відваги, та вона була по-своєму непоступлива. Багато важило й те, що діти ніколи не знали безгрошів'я.

Минали роки, і Наліні все більше впадали в око певні обставини. Попервах дрібниці. Коли Піппі учив дітей грати в карти — покер, очко, джин — то шахрував і відбирав усі їхні кишенькові гроші. Відтак, наприкінці, піддавався, і дітям здавалося, ніби їм неймовірно щастить, потім вони засинали з радісним відчуттям перемоги. Найдивовижнішим було те, що дитиною Клавдія любила азартні ігри куди більше за Кросса. Згодом Піппі завжди демонстрував, як він їх піддурював. Наліна гнівалась, вона відчувала, що життями дітей він грав так само, як і її власним. Піппі виправдовувався тим, що так треба для виховання. Вона заперечувала, що це не виховання, а розбещення. Він казав, що хоче підготувати їх до реалій життя, вона ж хотіла навчити їх бачити красу. У Піппі в гаманці завжди було надто багато готівки, обставина така ж підозріла в очах дружини, як і в очах податкового інспектора. Правда, Піппі був власником прибуткового підприємства — інкасаційного агентства — одначе, як на таку незначну сферу підприємництва, вони жили надто заможно.

Коли сім'я відпочивала на Сході і навідувалась до сім'ї Клерікуціо, Наліна не могла не помітити тієї шани, з якою ставились до Піппі. Вона зауважила, які запобігливі, на відміну від ставлення до решти людей, були з ним чоловіки, їй упали в око довгі розмови чоловіків на самоті.

Були й інші дрібниці. Піппі принаймні раз на місяць відлучався кудись у справах. Вона ніколи не знала подробиць його поїздок, а він ніколи ні про що не розповідав. Піппі мав дозвіл на вогнепальну зброю, що, зрештою, природно для людини, яка провадить інкасацію великих сум грошей. Піппі був дуже обережний. Ні Наліна, ні діти ніколи не мали доступу до зброї, набої він тримав під ключем у окремих шухлядах.

З роками поїздки Піппі почастішали, Наліна більше часу проводила вдома з дітьми. У ліжку Піппі й Наліна ставали дедалі чужіші одне одному, і хоч Піппі в пристрасті демонстрував щораз більше ніжності та розуміння, вони все більше й більше віддалялись одне від одного.

Людині неможливо роками приховувати свою справжню вдачу від того, хто живе з нею поруч. Наліна бачила, що Піппі живе тільки власними забаганками, що він схильний до насильства від природи, хоч ніколи не показує силу в стосунках з нею. Піппі був потайливий, дарма що вдавав щиросердість, а за його люб'язністю чаїлася невідома небезпека.

Він мав невеличкі примхи, що інколи видавалися милими. Наприклад, усі навколо нього неодмінно мали поділяти його власні вподобання. Якось вони запросили одне подружжя на вечерю до італійського ресторану. Подружжя не дуже полюбляло італійської кухні і їло мало. Коли Піппі помітив це, то не спромігся доїсти власної порції.

Інколи Піппі розповідав про свою роботу в інкасаційному агентстві. Його клієнтами були майже всі значні готелі у Веґасі, він збирав гроші за непокриті маркери в клієнтів, які відмовлялися платити. Наліні Піппі щоразу казав, що до насильства вони ніколи не вдаються, тільки до особливих методів переконування. Адже повернути власний борг — це справа честі, кожен має відповідати за свої вчинки, і Піппі особисто ображало, коли поважні люди не завжди дбали про своє добре ім'я. Лікарі, юристи, президенти корпорацій були ласі на приємні послуги з боку готелю, а згодом відмовлялися виконувати свою частину джентльменської угоди. Та змусити їх платити було легко. Приходиш в установу і здіймаєш бучу, щоб чули клієнти та співробітники. Розігруєш сцену, жодних погроз, обзиваєш їх легкодухами, розбещеними гравцями, які нехтують роботою і грузнуть у нечесті.

З дрібними підприємцями було важче, бо то скнари, які мудрують, як за цента купити долар. Траплялися й мудрагелі, які виписують непокриті чеки, а потім виправдовуються, буцімто сталася помилка. Улюблені викрутні. Дають тобі чек на десять тисяч, коли на рахунку у них заледве вісім. Але Піппі мав доступ до банківської інформації, тож він усього-на-всього вносив на рахунок клієнта ще дві тисячі доларів і знімав усі десять. Піппі задоволено сміявся, пояснюючи Наліні такі вдалі ходи.

Та найважливішою частиною його роботи, розказував Піппі, було не тільки змусити гравця розрахуватися з боргами, а й переконати його грати далі. Цінувався навіть ущент прогорілий гравець. Адже він мав роботу. Заробляв гроші. Отже, тобі слід відтермінувати його борг, спонукати грати в твоєму казино без кредиту і розплатитись, коли виграє. Якось увечері Піппі розповів Наліні про неймовірно, як на нього, смішний випадок. Того дня він працював у своїй конторі, розміщеній у невеликому торговельному пасажі поблизу готелю «Ксанаду», і почув на вулиці стрілянину. Він вискочив якраз учасно, щоб побачити двох озброєних чоловіків, які вибігали з сусідньої ювелірної крамниці. Без довгих вагань Піппі вихопив пістолета і почав стріляти по них. Ті вскочили в автомобіль, який стояв напоготові, і здиміли. Через кілька хвилин примчала поліція і, допитавши всіх, заарештувала Піппі. Звісно, вони знали, що в нього був дозвіл на зброю, але своїми пострілами він скоїв злочин «створення небезпеки для навколишніх через необережність». Альфред Ґроневельт мав іти в поліційний відділок і забирати його на поруки.

— І навіщо я туди ліз? — дивувався Піппі.—