Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Здається, саме зараз дуже важливо дослідити роль різних факторів раннього розвитку, які можуть бути причетними до виникнення педофілії. Але роботу ускладнює табу, накладене на цю тему. Бо хто ж наважиться визнати себе педофілом і стати об’єктом вивчення причин педофілії?

За останні роки було описано перші виявлені структурні особливості мозку людей із педофілією. Дослідження, проведене за допомогою магнітно-резонансної терапії (МРТ), показало, що в деяких частинах мозку, таких як гіпоталамус, Bed Nucleus у Stria terminalis (які в гомосексуалістів відрізняються за розмірами, див. розділ IV.6) і мигдалеподібне тіло (рис. 24), знаходиться менше сірої речовини (= нервових клітин). Мигдалеподібне тіло бере участь у стані страху та в агресивній поведінці. Крім того, виявилося, що чим менше мигдалеподібне тіло, тим більша імовірність вчинення педофільних злочинів. У мозку педофілів також було виявлено функціональні особливості. Реакція на емоційні та еротичні зображення дорослих у гіпоталамусі та передлобній корі чоловіків-педофілів була така: активність збуджувалася менше, ніж у контрольній групі, що збігається із зниженим сексуальним інтересом цих чоловіків до дорослих людей. Засуджені за педофілію реагували на зображення дітей вищою активністю мигдалеподібного тіла, ніж піддослідні з контрольної групи. Зрештою, нам слід взяти до уваги, що мова йде про невелику групу вибраних педофілів. А більшості з них вдається контролювати свої імпульси; вони не вчиняють злочинів, отже, не стають піддослідними.

Сексуальні домагання завдають шкоди дітям і караються законом для задоволення суспільства та запобігання повторних злочинів. Але от із останнім — проблема. Бо як можна змінити поведінку, запрограмовану в мозку на ранніх етапах його розвитку? Вже випробували все можливе, щоб із гомосексуалістів зробити гетеросексуалів (див. розділ IV.4), та все безуспішно. Те саме стосується й педофілів. Не так давно суд Утрехту вимагав десятимісячного ув’язнення для одного 60-річного гетеросексуального педофіла-пастора. Проте після довгих роздумів суддя змінив вирок на суспільно-корисні роботи. А раніше було по-іншому.

В атмосфері, підживленій сумішшю різних аргументів — аспектами євгеніки, покарання, захисту суспільства і репресій гомосексуалістів, у Нідерландах також дійшло до кастрації педофілів. Між 1938 та 1968 роками в нашій країні щонайменше 400 чоловіків, засуджених за сексуальні злочини, були «добровільно» кастровані. Така практика не була врегульована законом. Чоловіки, заарештовані із запобіжною метою, були поставлені перед «вибором» між пожиттєвим ув’язненням і добровільною кастрацією. Вони повинні були написати стандартного листа міністрові юстиції: «Уклінно прошу Вашу честь дати дозвіл на мою кастрацію». 80 відсотків кастрованих до 1950 року чоловіків були педофілами. Причому вікова межа для сексуальної зрілості особи, після якої сексуальні стосунки з нею вже не вважалися педофілією, становила 16 років і була додатковою проблемою.

Сподіваючись змінити сексуальну орієнтацію в Німеччині, здійснювали хірургічне пошкодження гіпоталамуса педофілів. Науково такі операції на мозку ніколи не документувалися.

Зараз зростає кількість арештованих, які проходять через хімічну кастрацію. Їхнє лібідо гальмують за допомогою речовини, яка протидіє тестостерону. Може, для декого буде полегшенням перестати розглядати все на світі крізь призму сексу. Але викликають стурбованість ті випадки, коли арештанти погоджуються на хімічну кастрацію, бо в іншому разі Гаазький суд відхилить їхнє клопотання про звільнення. Звичайно ж, ці речовини не підходять кожному із злочинців, а побічна дія від них буває неприємною, наприклад, ростуть груди, виникає ожиріння чи остеопороз.

Тож педофілу із Утрехта дуже пощастило, що тепер інші часи. Суддя дуже переживав, щоб обвинувачений не повторив свій учинок, і не безпідставно. Однак він вважав, що півторамісячне ув’язнення в період слідства буде добрим застереженням, а тривале умовне покарання і суспільно-корисні роботи матимуть кращий ефект, ніж тривале ув’язнення. Чи це справді так, нам не судилося дізнатися, бо в правосудді не звикли аналізувати ефективність присуджених покарань. А в медицині, на жаль, не звикли досліджувати фактори, які можуть спричиняти педофілію на ранніх етапах розвитку. Зняття табу і дослідження цієї сфери змогли б дати відповіді на питання, які саме фактори протягом розвитку людини спричиняють педофілію, як можна опанувати педофільні імпульси і найдієвіше запобігати повторним злочинам. Тоді вдалося б уникнути страждань багатьом людям, які мають стосунок до цієї проблеми. Це стосується також жінок-педофілів. Міф про те, що жінки не скоюють педофільних злочинів, уже розвіяний. У випадках сексуальних домагань до дітей з боку жінок часто йдеться про матерів, що чіплялися до власних дітей. Жертвами були переважно дівчатка у віці в середньому шести років. Часто ці матері бідні, погано освічені та страждають на психічні розлади, такі як відставання розумового розвитку, психози чи різні залежності.

Одна канадська ініціативна група продемонструвала, що теперішню ситуацію можна покращити навіть за допомогою простих засобів. У Канаді група волонтерів бере під свою опіку педофілів, що вийшли на волю після ув’язнення. Так соціальна мережа сприяє зменшенню кількості рецидивів. І це набагато розумніше, ніж те, що відбулося в Нідерландах. Там бургомістр Ейндховена вислав одного педофіла з міста, після чого йому ще й було заборонено селитися в околицях Утрехта. Зараз чолов’яга мешкає у своєму авто, переїжджаючи з одного паркінгу на інший. Проблеми таким чином не вирішуються, а лише створюються. Але зараз Нідерланди готові випробувати можливі переваги нового підходу канадців. Ще однією можливістю запобігти сексуальним домаганням до дітей може бути виготовлення фіктивної дитячої порнографії, для зйомок якої не треба використовувати дітей. Відомий дослідник сексуальності з Гаваїв професор Мілтон Даймонд (Milton Diamond) має вірогідні докази позитивного впливу такого методу. Але потрібно докласти чимало зусиль, щоб переконати в цій інновативній ідеї чиновників.

IV.8 Суспільна реакція на мої дослідження сексуальної диференціації мозку

Розлючені гомики були на хибному шляху.

Із журналу «Gay Krant», 20 квітня 2006 р.

У шістдесяті та сімдесяті роки минулого століття поширеною була думка, що дитина народжується на світ, як чистий аркуш, а суспільні умовності нав’язують їй і статеву ідентичність, і сексуальну орієнтацію на чоловічий або жіночий лад. Наполегливо пропагована психологом із Філадельфії Джоном Мані, ця концепція мала фатальні наслідки (див. випадок Джона-Джоанни, розділ IV.1), але добре відображала тодішній дух часу, ніби все — навіть сексуальну ідентичність та орієнтацію — можна змінити.

Коли в сімдесяті роки на медичному факультеті я читав свою першу лекцію про сексуальну диференціацію мозку, поширена думка про вирішальну роль соціального оточення не тільки утверджувалася Джоном Мані та його послідовниками, але й була вихідним пунктом для феміністичних ідей. Згідно з тодішнім ученням феміністок всі відмінності між статями в поведінці, професійній орієнтації та колі інтересів насаджуються жінкам чоловічим суспільством. На тій першій лекції серед моїх слухачів у першому ряді сиділи студентки, які собі плели хто на спицях, хто гачком. Так вони виражали думку, що ця тема і моя точка зору зовсім не відповідає тому, що б вони хотіли почути. Коли я вимкнув світло, аби показати діапозитиви, вони бурхливо запротестували, бо не могли бачити своє рукоділля! Відтоді на кожному семінарі й кожній лекції з першої до останньої хвилини я затінював освітлення і показував діапозитиви. Дами з першого ряду відправили до ректора цілу делегацію і просили надати їм нового доцента, який би був більш дружній до жіноцтва. Але такого, очевидно, не знайшли, бо про цю