Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

то єдиний ранній епізод цієї взаємодії залишили в історії нормани, невелика група яких населяла Ґренландію від 986 десь до 1500 років. Але візити норманів не справили помітного впливу на суспільства корінних американців. Натомість справжнє зіткнення між розвиненими суспільствами Старого і Нового світів зненацька розпочалося 1492 року, коли Христофор Колумб «відкрив» Карибські острови, щільно заселені корінними американцями.

Найдраматичнішою сторінкою подальших відносин між європейцями і корінними американцями була перша зустріч між імператором інків Атау- альпою та іспанським конкістадором Франсиско Пісарро біля високогірного перуанського містечка Кахамарка, що відбулася 16 листопада 1532 року. Атауальпа був абсолютним правителем найбільшої і найрозвиненішої держави Нового світу, тоді як Пісарро представляв імператора Священної Римської імперії Карла V (відомого також як Карл І, король Іспанії), монарха наймогутнішої держави Європи. Пісарро, очолюючи ватагу наброду, що

складалася зі 168 іспанців, опинився в незнайомих землях, нічого не знаючи про місцеве населення і повністю втративши контакт із найближчими співвітчизниками (котрі перебували за 1600 кілометрів на північ від нього в Панамі), а отже, не маючи надії на вчасне підкріплення. Атауальпа ж перебував у центрі своєї багатомільйонної імперії, маючи в ту мить під рукою армію із 80 тис. солдатів, котра тільки-но здобула перемогу у війнах із іншими індіанцями. Однак Пісарро взяв у полон Атауальпу за кілька хвилин після того, як два проводирі зустрілися поглядами. Пісарро тримав свого бранця в ув’язненні вісім місяців, отримавши в обмін на його свободу найбільший викуп в історії. Коли ж викуп — кількість золота, достатню, щоб заповнити кімнату 7 метрів завдовжки і 5 метрів завширшки — надіслали, Пісарро зрадив своєму слову і просто стратив Атауальпу.

Взяття Атауальпи в полон відіграло вирішальну роль у європейському завоюванні імперії інків. Хоч краще озброєння іспанців забезпечило б їм остаточну перемогу в будь-якому разі, взяття імператора в полон пришвидшило і спростило завоювання. Інки поклонялися Атауальпі як богу сонця, а він мав безмежну владу над своїми підданцями, котрі корилися його наказам, навіть коли він видавав їх із полону. Кілька місяців між полоном і смертю Атауальпи дали Пісарро час відправити розвідницькі загони в інші частини імперії інків, яким ніхто не заважав пересуватися, а також замовити підкріплення із Панами. Коли ж після страти Атауальпи війна між іспанцями й інками врешті-решт спалахнула, іспанські сили були вже куди грізнішими.

Отже, полонення Атауальпи цікаве нам як переломний момент у найбільшому зіткненні Нового часу. Але воно привертає нашу увагу і з огляду на його ширше значення, адже чинники, які призвели до взяття Атауальпи в полон вояками Пісарро, були по суті ті самі, що й ті, які зумовлювали результат багатьох аналогічних зіткнень між колонізаторами і корінними народами в інших місцях світу. Тож полон Атауальпи відкриває перед нами широке вікно в світову історію.

Перебіг подій того дня під Кахамаркою добре відомий, позаяк його задокументували на письмі чимало іспанських учасників колізії. Щоб відчути присмак тих подій, давайте оживимо їх в уяві, сплівши воєдино витяги із переказів шести очевидців, які супроводжували Пісарро, зокрема двох його братів — Ернандо й Педро:

Обачність, мужність, військова дисципліна, працьовитість, сміливість на морі і в бою іспанців — підданців найнепереможнішого Імператора

Римської Католицької Імперії, нашого справжнього Короля і Повелителя — посіють радість у серцях правовірних і жах у серцях нехристів. З огляду на це і заради прославлення Господа нашого Бога і служіння Його Католицькій Імператорській Величності, розважив я, що було б добре написати цю оповідь і надіслати її Його Величності, аби всі відали про події, що їх я тут перекажу. Подвиг цей вчинено на славу Бога, адже ми завоювали й залучили в лоно нашої Католицької Віри таку величезну кількість нехристів, натхненні Його священним напуттям. Вчинено його і на честь нашого Імператора, адже лише завдяки його великій могутності й удачі такі події відбулися в наш час. Хай стішиться серце правовірних, що в таких битвах здобуто перемогу, що такі краї відкрито і завойовано і такі багатства привезено додому для Короля і для них; і що такий страх посіяно в серцях нехристів і такий захват викликано в усього людства. Коли ж іще в давноминулі або наші часи такі подвиги чинила така мала дещиця людей проти такого сонмища, завоювавши багато країв за багатьма морями і на такій великій відстані суходолом, підкоривши небачене і незнане? Чиї діяння можна порівняти із іспанськими? Наші нечисленні іспанці, ніколи не будучи в кількості 200 або 300 чоловік, а інколи нараховуючи лише 100 або менше воїнів, у наші дні завоювали більше земель, ніж досі було відомо, або більше, ніж усі правовірні правителі й правителі-нехристи мають загалом. Зараз я переловім тільки те, що випало на іспанців під час завоювання, але не писатиму багато, щоб не стати нудним.

Губернатор Пісарро забажав отримати певні відомості від кількох індіанців, які прийшли із Кахамарки, тож піддав їх тортурам. Вони зізналися, що чули, нібито Атауальпа чекав на губернатора в Кахамарці. Відтак губернатор наказав нам вирушати. Дійшовши до входу в Кахамарку, ми на відстані однієї ліги17 побачили табір Атауальпи, розбитий біля підніжжя гір. Табір індіанців скидався на дуже гарне місто. У них було так багато наметів, що в наші душі закралися моторошні передчуття. Досі ми такого не бачили в Індіях. Всі ми, іспанці, сповнилися страхом і сумнівами. Але ми не могли виявляти цей страх і піти звідти, бо індіанці зачули би нашу слабкість і тоді б навіть ті, які нам правили за провідників, почали нас убивати. Тож ми показали свою бадьорість і після ретельного огляду містечка і наметів почали спускатися в долину, щоб увійти в Кахамарку.

Ми багато говорили про те, що нам робити. Всіх нас переповнював страх, бо нас було так мало і зайшли ми так глибоко в країні, де не могли мати жодної надії на підкріплення. Всі ми зібралися навколо Губернатора, щоб обговорити свої дії наступного дня. Мало хто з нас спав тієї ночі, і всі ми кидали оком на паділ Кахамарки, розглядаючи вогні індіанського війська. Страхітливе видовище. Більшість багать було розбито на схилі гори і на такій близькій відстані один від одного, що вся місцевість нагадувала небо, всіяне яскравими зорями. Тієї ночі у нас стерлися відмінності між знатним і простим, між пішим воїном і кінним. Кожен чатував на варті в повному обладунку. Так само робив і старий добрий Губернатор, котрий ходив і підбадьорював своїх людей. Губернаторів брат Ернандо Пісарро нарахував 40 тис. індіанських вояків, але