Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Як і Тонга, Гаваї перетворилися на політичне утворення, що обіймало кілька багатолюдних островів, але обмежувалося одним-єдиним архіпелагом через його надзвичайну ізольованість. Коли європейці 1778 року «відкрили» Гаваї, на території кожного острова повним ходом ішло політичне об’єднання. Чотири найбільші острови — Великий острів (Гаваї у вузькому розумінні), Мауї, Оагу та Кауаї — зберігали незалежність одне від одного, контролюючи дрібніші острови (Ланаї, Молокаї, Кагоолаве та Ніїгау) або ведучи між собою боротьбу за контроль над ними. Після прибуття європейців король Великого острова Камегамега І перейшов до стрімкої консолідації найбільших островів, придбавши європейські рушниці та кораблі для вторгнення і завоювання спершу Мауї, а потім Оагу. Потім Камегамега підготувався до вторгнення на останній незалежний гавайський острів — Кауаї, чий вождь кінець кінцем пішов на угоду з ним, тим самим завершивши об’єднання архіпелагу.

Залишається розглянути останній варіативний елемент полінезійських суспільств — знаряддя праці та інші аспекти матеріальної культури. Різниця в доступі до початкових матеріалів накладала явні обмеження на матеріальну культуру. В цьому сенсі одну крайність втілює острів Гендерсон — давній кораловий риф, піднятий над рівнем моря, на якому бракувало будь-якого каменю за винятком вапняку. Його мешканці мусили виготовляти тесла із гігантських мушель. На протилежному кінці перебувають маорі з мініконти- ненту Нова Зеландія, котрі мали доступ до широкого розмаїття сировинних матеріалів і навіть стали особливо знаменитими своєю обробкою нефриту. Між цими двома крайнощами лежали вулканічні острови Полінезії, котрим бракувало граніту, кременю та інших видів континентального каменю, але на яких була принаймні вулканічна порода, яку полінезійці вставляли в кам’яні тесла, за допомогою яких розчищали землю під обробіток.

Щодо артефактів, які виготовляли полінезійці, то чатемські острів’яни потребували лише ручних дрючків і палиць, аби забивати тюленів, птахів і омарів. Більшість інших острів’ян користувалися широким розмаїттям гачків для рибальства, тесел, прикрас та інших предметів. На атолах, як і на Ча- темах, ці артефакти були дрібними, відносно простими й виготовляв їх сам майбутній власник, тоді як тамтешня архітектура складалася лише з простих хатин. Натомість великі густонаселені острови утримували ремісників, котрі виробляли широкий асортимент товарів престижу для вождів — як-от накидки із пір’я, на які мали право тільки гавайські вожді і для виготовлення яких використовувалися десятки тисяч пташиних пір’їн.

Найбільші споруди Полінезії — велетенські кам’яні монументи, зведені на кількох островах: зокрема, гігантські статуї острова Пасхи, усипальниці тонґанських вождів, церемонійні платформи Маркізів та храми на Гаваях і островах Товариства. Ця монументальна архітектура, безперечно, розвивалася в тому самому напрямку, що й піраміди Єгипту, Месопотамії, Мексики та Перу. Звісно, полінезійські споруди поступаються своїм розмахом перед пірамідами, але це свідчить лише про те, що староєгипетські фараони мали змогу набирати робітників серед набагато чисельнішого населення, ніж вожді будь-якого полінезійського острова. Та навіть попри таке обмеження, мешканці острова Пасхи зуміли звести 30-тонні кам’яні статуї — непересічний подвиг як на острів із всього-на-всього 7 тис. населення, яке не мало інших джерел енергії, крім сили своїх м’язів.

Отже, полінезійські острівні суспільства сильно відрізнялися одне від одного своєю економічною спеціалізацією, соціальною складністю, політичною організацією та матеріальними виробами. Ці відмінності були пов’язані

із різницею в чисельності та густоті населення, котра, своєю чергою, була пов’язана із різною площею островів, їхньою почленованістю та ізольованістю, а також із різними можливостями для прожиття та інтенсифікації харчового виробництва. Всі ці відмінності між полінезійськими суспільствами постали за відносно короткий час і на відносно невеликій частині земної поверхні як зумовлені довкіллям варіації колишнього єдиного прасуспільства. Категорії культурних відмінностей усередині Полінезії по суті ті самі, що й ті, які поставали деінде в світі.

Ясна річ, діапазон варіацій на всій планеті набагато ширший, ніж той, який зустрічаємо в Полінезії. Якщо серед сучасних континентальних народів є такі, що здебільшого використовують кам’яні знаряддя, як і полінезійці, то Південна Америка породила суспільства, які навчилися майстерно обробляти коштовні метали, а євразійці й африканці перейшли до вжитку заліза. Такі процеси не могли відбутися в Полінезії, позаяк жоден полінезійський острів (окрім Нової Зеландії) не мав покладів металів. Ще до заселення Полінезії в Євразії вже існували повноцінні імперії, а в Південній Америці та Мезоамериці вони постали згодом, тоді як Полінезія спромоглася лише на дві протоімперії, одна з яких (гавайська) утворилася тільки після прибуття європейців. В Євразії та Мезоамериці розвинулося автохтонне письмо, котре так і не постало в Полінезії, хіба за винятком острова Пасхи, звідки походять загадкові рукописи, які, можливо, з’явилися лише після контактів острів’ян із європейцями.

Тобто Полінезія пропонує нам невеликий фрагмент, а не весь спектр соціальної розмаїтості людства. Це й не дивно, якщо врахувати, що вона становить лише невеликий фрагмент світової географічної розмаїтості. Мало того, оскільки Полінезію колонізували досить пізно за мірками історії людства, навіть найдавніші полінезійські суспільства налічують лише 3200 років розвитку на противагу 13 тис. років, якими може похвалитися навіть останній заселений континент (Америка). Якби їм дали ще кілька тисяч років, можливо, Тонга та Гаваї розрослися б до рівня повноцінних імперій, які би боролися між собою за контроль над Тихим океаном, розвинувши автохтонну писемність для керування імперіями, тоді як новозеландські маорі поповнили б свій інструментарій, що складався із нефриту й інших матеріалів, за рахунок мідних і залізних знарядь.

Одне слово, Полінезія дає нам переконливий приклад зумовленого довкіллям урізноманітнення людських суспільств, яке триває далі. Але з цього природного експерименту ми дізнаємося лише те, що урізноманітнення може відбутися, адже воно відбулося в Полінезії. Чи мало воно місце між континентами? Якщо так, то які екологічні відмінності викликали урізноманітнення континентів і якими були їхні наслідки?

РОЗДІЛ з

Зіткнення під Кахамаркою

Найбільшим переміщенням населення Нового часу була колонізація Нового світу європейцями та супровідне підкорення, чисельне зменшення або й повне зникнення більшості груп корінних американців (американських індіанців). У першому розділі я вже зауважував, що Новий світ вперше заселили раніше або близько 11 000 р. до н. е. через Сибір, Беринґову протоку й Аляску. Поступово в обох Америках далеко на південь від цього вхідного коридору постали складні рільничі суспільства, котрі розвивалися в повній ізоляції від новопосталих складних суспільств Старого світу. Після початкової колонізації з Азії єдині добре засвідчені контакти між Новим світом і Азією відбувалися тільки між мисливцями-збирачами, що населяли обидва береги Беринґової протоки. До цього слід додати гіпотетичну подорож через Тихий океан, унаслідок якої батат потрапив із Південної Америки до Полінезії.

Якщо говорити про контакти між народами Нового світу та Європою,