Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"

Навіть після весілля життя часто підкидало мені несподівані зустрічі з Олегом. Ми бачилися випадково — у селищі, на вулиці, на якихось подіях. Він усміхався до мене — щиро, тепло, по-особливому. Його усмішка завжди мала в собі якусь знайому ніжність, як спогад про недожите.

А ще я помічала… Він стежив за мною. У мене ув спеціальний додаток, що показував, хто заходив на твою сторінку в соцмережах. Серед найчастіших гостей був він — Олег. Мовчки заходив, гортав, дивився, залишаючись невидимим, але присутнім. І від того всередині щось стискалося. З одного боку — нове життя, спокій, сім’я. З іншого — тінь невимовленого, незавершеного, того, що ще довго жило десь між думками.

Ще до шлюбу один зі спільних знайомих якось обмовився, що Олег цікавився мною. Запитував, чи я ще сама, чи з кимось. Ці слова проникли в серце, мов іскра, роздмухуючи старе полум’я. Може, якби він тоді зробив крок… Але кроку не було.

І я знову поверталась у свій дім, до Віктора. Добрий, ніжний, турботливий — він був тією опорою, яку я обрала. Але всередині ще довго жила незагойна частинка серця — та, в якій жила історія, що не мала свого "щасливого кінця". І, мабуть, саме тому вона й була такою сильною.