Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Ти теж чуєш? — від несподіванки Дженні зупинилась, уважно дивлячись на дівчинку.

—Так, а не повинна?

—Не знаю. Зазвичай, душі не чують нічого, вони просто йдуть цим шляхом до воріт «Раю» або «Пекла». В руках вони завжди тримають конверт з місцем, де вони будуть існувати вічність.

—То відпусти її і у неї теж з’явиться свій конверт, — каркнула чорна ворона, сівши на ліхтар, що стояв біля дерев’яної лавки, котрої ніколи тут не було й бути не могло.

—Що відбувається? — насторожилась Дженні й відпустила руку дитини, в якої відразу з’явився білий конверт.

—Йди, тебе вже чекають біля воріт «Раю», — звернулась ворона до Марійки. Дженні уважно дивилась на ворона й не могла збагнути, що відбувається, чому на цій стежці з’явилась ворона.

—Не слід було тобі приходити сюди. Цей шлях лише для душі, — звернулась до неї ворона.

—Дякую, що нагадала про те, що я бездушна, — фиркнула Дженні й розвернулась аби повернутись назад, та ворона її зупинила, змушуючи озирнутись.

—Ти не бездушна. Просто повернутись із потойбіччя без наслідків не можливо. Залишитись тут тобі було не можна, та й повернутись також. Тому Він вигадав один трюк.

—Ти про що?

—Сама запитай в Нього. Вже вдосталь часу пройшло, час вже тобі дізнатись правду. Кар! — розправивши чорні крила, птаха змахнула ними й здійнялась в гору. Дженні провівши її роздратованим поглядом, розвернулась й попрямувала туди, звідки прийшла.