Читати книгу - "Те, що не можна називати", Love"

Коли Аліна вийшла на сцену, світло сліпило очі. Серце билося десь у горлі, а долоні вкрилися холодним потом. В залі — сотні людей. І жоден знайомий погляд. Навіть Артема вона не бачила в темряві глядацької зали, але знала: він там.

— Мене звати Аліна. І ще рік тому я боялась навіть підняти руку на парі. Боялась бути смішною. Недосконалою. Боялась сказати правду… про себе, про почуття, про любов.

У залі — тиша. Всі слухають.

— Але одного дня я зрозуміла: мовчання — це теж вибір. І я більше не хочу мовчати. Навіть якщо моє кохання — неправильне для когось. Навіть якщо я — не така, як очікують. Бо правда — це єдине, що дає силу.

І тут… одна жінка з залу підвелася. В руках — телефон із відкритим відео. На екрані — стара сцена, де Артем стоїть поруч з іншою… Оленою.

— А це теж правда? — голосно промовила вона. — Ти знала, з ким він був до тебе?

Шок. Тиша. Серце Аліни завмерло.

Але Артем сам підвівся. Вийшов до сцени. Узяв мікрофон.

— Так, це правда. І так, я робив помилки. Але я поруч із нею сьогодні, бо вона навчила мене не тікати від себе. І якщо це виступ — про сміливість бути справжніми, то ось я. Такий, як є. І з нею — я теж справжній.

Мовчання вибухнуло оплесками. І сльозами. У когось — радість, у когось — злість. Але найважливіше — це була правда.

---