Читати книгу - "Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
/20/ Навіть лінивця зрушить вона, заохотить до праці.
Бачить, скажімо, лінюх, що робітний сусід багатіє,
Сам щось і сіє, й садить, і лад удома наводить, —
От і заздрить сусіду сусід[109], коли той свої статки
Множить; Еріда така — хіба не добро для людини?
Заздрить гончар гончару, тесляр — тесляреві; убогий —
Вбогому; зі співаком — співакові кортить позмагатись.
От і задумайся, Персе, над тим, і вклади собі в душу —
Злої Еріди цурайсь, що підживлює нехіть до праці,
А підбиває — до позовів, до судових суперечок.
/30/ Не до судів, не до спорів тому, чиї скромні припаси
Не дозволяють і року бодай прожити із того,
Що нагромадив жнивар із засіву, зерен Деметри.
Хто має доста всього — хай заводить оті суперечки
Щодо чужого майна. А ти — хіба ж то не сором? —
Знову узявсь за своє… Розсудімо, врешті, по правді
І без крутійства, а напрямець, як Зевс полюбляє.
Ми ж поділили наділ, але ти за більше вхопився —
І відсудив, догодити зумівши тим дарожерам[110],
Суддям, які залюбки за такі-ото справи беруться.
/40/ Глупі! Не знають, що половина — більше, ніж ціле[111],
Й що таке мальви чи асфодели[112] — яке то багатство!
Не на поверхні тримають боги все потрібне людині
Для прожиття, інакше й за день могла б запастися
Тим, що їй стало б на рік, — могла б і не працювати[113].
І корабельне стерно біля вогнища в димі б висіло,
Зайвою праця волів була б тоді й мулів терплячих[114].
Зевс же, на хитромудрого маючи гнів Прометея,
Що одурити наваживсь його, верховного бога, —
Дóбра усі затаїв, клопоти змислив для люду.
/50/ Спершу — вогонь приховав, та Япета син[115] заповзятий
В Зевса премудрого вкрасти його для людей ухитрився[116]:
Од Громовержця тайком уклав у стебло порожнисте[117].
Й мовив до нього у гніві Кронід, що хмари збирає:
«Сину Япета, з-поміж усіх у кмітливості перший!
Тішишся тим, що викрав огонь, мій ум одуривши,
На превеликі собі й прийдешнім людям страждання:
Їм за вогонь я вготую біду — й будуть раді біді тій:
Що буде згубним для них, того жадатимуть серцем».
Мовивши те, засміявсь людей і богів усіх батько,
/60/ Зразу велів, щоб умілець Гефест, з водою змішавши
Землю, у ліплення те вклав голос і силу людини,
І щоб із виду був до богинь той витвір подібний —
Гожу щоб діву створив. Афіні ж велів, щоб тій діві
Хист свій передала — пречудові вироби ткати.
А золотій Афродіті — щоб круг голови їй дихнула
Чаром, що будить жагу, й з’їдаючі тіло турботи.
Врешті, й Гермесові, вбивцеві Аргоса і посланцеві, —
Мисль щоб їй вклав, як у пса[118], а вдачу — хитру, двоїсту.
Так він сказав — і скорились вони Кронідові-Зевсу.
/70/ Славний Кульгавець, як велено, не забарився зліпити
Діви подобу живу із сором’язливим рум’янцем.
Підперезала, прибрала її ясноока Афіна.
Звабні богині, діви-Харити, й Пейтó з ними владна
Ніжну шию їй обвили злотосяйним намистом,
Пишноволосії Ори[119] — вінком весняним увінчали.
Й інші окраси були на ній, що від Афіни-Паллади.
Вклав їй у груди тоді вбивця Аргоса, вісник, усякі
Брехні, крутійства, вдачу лиху, до підступів скору,
Як і задумав громів повелитель, і дав їй ще голос
/80/ Вісник богів, а також — імення тій жінці: Пандора[120].
Ймення таке — бо їй тоді кожен із Олімпійців
Дару якогось вділив — на біду хлібоїдному люду[121].
Так-ото задум той втіливши, перед яким і не встоїш,
Батько гінця свого, Аргосовбивцю, до Епіметея[122]
Вислав з тим даром богів. А той забув, як завбачний
Застерігав Прометей, — щоб од Зевса він анізащо
Дару не брав, а щоб відіслав назад його миттю,
В іншому разі на люд може впасти лихо велике;
Він же прийняв і, зазнавши біди, пригадав засторогу.
/90/ Спершу жили на землі племéна людей, що не знали,
Що таке чорна біда і що таке — праця виснажна,
Та й про хвороби, що Кери[123] їх шлють, тоді й не чували,
Повні снаги: в нещастях-бо швидко люди старіють[124].
Жінка ж ота, з бочки[125] накривку знявши, біди дошкульні
Роєм пустила на люд — і пішли вони світом гуляти.
Тільки Надія одна[126] в укритті недоступнім лишилась,
В бочці, за її край у світ не пурхнувши: Пандора
Встигла ще: мить — і прикрила ту бочку, як повелів їй
Егідодержець, володар Зевс, який хмари збирає.
/100/ Так-то, шмигнувши у світ, ті біди ходять між людом,
Сповнена ними земля, ущерть переповнене й море.
Вдень і вночі, коли якій випаде, посеред люду
Бродять хвороби[127], муки важкі приносячи смертним
Мовчки: вони — безголосі усі з волі мудрого Зевса,
Тож його задумів ні обійти, ні уникнуть незмога.
Ну а тепер, якщо хочеш, то іншу, обізнаний добре,
Повість тобі поведу, уклади лиш гарненько у серце, —
Як і боги, а з ними й смертні зродилися люди.
Тож золотим було перше людей умирущих поріддя[128] —
/110/ Вічні боги, що Олімп населяють, його сотворили;
Це ще за Крона було, коли він іще правив на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла», після закриття браузера.