Читати книгу - "Шепіт забутих доріг, Мора Мюррей"

Поки ми влаштовувались в своїй новій кімнаті ( два ліжка, невеликий столик, стара вузька шафа і вікно на вулицю), батьки пішли знайомитися з сусідами, однак дуже швидко повернулися. Може сусідів було не так багато, а може з ними ніхто не захотів спілкуватися, але тато весело сказав що на маніяків вони не схожі. Мене здалося це зовсім не смішним.

Тато пообіцяв приїздити до нас на вихідних, бо не вирішив всі питання на роботі, але з минулого досвіду ми знали, що дата його приїзду може постійно переноситися. 

Телевізора, як і книг, в будинку не знайшлося. Зовсім. Мій відчай був тихим, а от сестричка засмутилась голосніше, почавши вимагати дати їй хоча б планшет, який батьки турботливо забрали у неї не зважаючи на голосні протести. Я ж знала, що сльозами горю не допоможеш, тому на правах старшої і більш спокійної дитини почала досліджувати територію. Знайшла тільки старі вирізки з газет та журналів. Правда, було ще горище, яке ми так і не дослідили, на яке тато пообіцяв полізти зі мною пізніше. У всіх фільмах на горищі зберігалось все найцікавіше, тому я не могла більше чекати цього далекого “пізніше”.

- Чому не зараз? Полізли зараз! - почала просити я, але тато як завжди швидко придумав відмазку, кажучи, що якщо дізнатися все зараз, то потім буде не так цікаво.

Після короткої істерики Аліси, батьки великодушно повернули нам гаджети але в цьому не було ніякого сенсу. Зв’язок тут був майже відсутній, і мені здалося саме це було причиною.

Мама виявила, що зв’язок ловив тільки біля старенької яблуні, але тільки якщо витягти руку вгору. Аліса винайшла спосіб краще, швидко видершись по кривим гілкам і влаштувавши собі майже на верхівці своєрідне інтернет-кафе.

Зв’язок постійно зникав, але мама лишалася оптимісткою. Вона сміялася, хоч і виглядала стривожено. Я розуміла що мама була міською жителькою, як і ми, тому їй доводилося підбадьорювати себе, щоб не засмучувати тата, для якого відпочинок в селі зберігав радісні, майже казкові спогади з дитинства. Він так радів коли знайшов цей будинок, що у нас трьох не вистачило мужності показати, що ми його оптимізм не розділяємо.