Читати книгу - "*, Людмила Міщук"

Нічого нового, напевно, не скажу,

Але слова, мов з неба, линуть прямо.

Чомусь не спиться… Сіла і пишу

Листа свого до Вас я, мамо.

Вже 10 літ пройшло, як Ви пішли

Від нас в таку далеку вічність.

Онуки Ваші швидко підросли

І бачать Вас лише на кладовИщі.

Сказати так багато я не встигла Вам,

Любов дитячу всю віддати не зуміла.

Не так подумала, відповіла не так…

Пробачте, прошу Вас, матусю мила.

Бо часто важко на душі бува…

І молиться за мене лише тато.

Злетіть не можу – одногО крила

Нема – його зуміла смерть відтяти.

Та вперта я. Характер в мене Ваш,

Тому іду вперед, назустріч вітру,

Несу у світ вогонь родинний наш,

Лиш іноді тихцем сльозинку витру.

У тиші ночі, сонце як зайде,

Молюсь і плачу, й болю зменшить нічим:

Є й досі мами в літніх вже людей,

А я без Вас лишилась в 28.

І хоч назад не повернути час,

І пізно вже пробачення просити,

Та хочу я в дар пам’яті про Вас

Життя достойно, з гідністю прожити.

                                       20. 05. 2007 р. 

Світлій пам'яті моєї мами Ганни Ульянівни присвячую.