Читати книгу - "Ти - моя помилка , Настуся"

Емілі майже злетіла по сходах на четвертий поверх, не чекаючи ліфта. Знайшовши потрібну палату, вона побачила свою матір, підключену до численних апаратів. Біля ліжка стояв лікар — той самий, що телефонував раніше.

— Ви Емілі Вільсон? — спитав він, кинувши на неї погляд.

— Так, — прошепотіла дівчина, зупинившись на порозі.

— Ваша мати потрапила до нас із серйозним серцевим нападом. — почав лікар, намагаючись зберегти нейтральний тон, але в його голосі  відчувалася стримана тривога. — Ми виявили у неї гострий інфаркт міокарда з ускладненням, таким як кардіогенний шок. На жаль, її стан залишається критичним. Ми зробили все можливе, але вона потребує негайної операції.

Емілі відчула, як її ноги стали важкими, наче налитими свинцем. Вона дивилася на матір, яка лежала на ліжку, така бліда і тендітна, з підключеними трубками та апаратами, що тихо пікали в ритмі її ослабленого серця.

— Операція... — вона зупинилася, не в змозі скласти повне речення. Її голос зраджував її, звучав слабко й розгублено. — але... скільки це коштуватиме?

Це питання вирвалося мимоволі. Емілі ненавиділа себе за нього, але знала, що відповідь неминуча. Гроші завжди були головною перешкодою в їхньому житті, і тепер вони знову стояли між життям і смертю.

Лікар зітхнув і, здавалося, приготувався до важкої розмови.

— Операція коштуватиме чимало. — він подивився на Емілі співчутливо, розуміючи її становище. — Ми говоримо про десятки тисяч доларів. На жаль, ваша мати має ускладнення, і звичайна терапія тут не допоможе. Ми можемо спробувати стабілізувати її стан ліками на деякий час, але без хірургічного втручання шанси на повне одужання мінімальні.

Серце Емілі заколотилося ще сильніше. Сума, яку назвав лікар, звучала як вирок. Це було більше, ніж вона могла собі уявити. Вона й сама ледве зводила кінці з кінцями, працюючи на низькооплачуваній роботі. Відчуття безпорадності охопило її цілком.

— Чи є... якісь інші варіанти? — спробувала вона, сподіваючись на якусь чудову відповідь, хоча глибоко в душі розуміла, що чудес не буде.

Лікар знову зітхнув, поглянувши на матір Емілі, яка продовжувала лежати без руху.

— На жаль, ні, — його голос був тихим, але впевненим. — ми можемо забезпечити їй догляд, але без операції вона не зможе жити повноцінно. Це лише питання часу.

— Скільки часу? — ледь чутно запитала Емілі, її голос тримався на межі відчаю.

Лікар подивився на неї серйозно.

— Без операції — місяць, може, кілька тижнів. З операцією... ми можемо продовжити її життя на багато років.

Емілі мовчала. Відчуття важкості обрушилося на неї з новою силою. Вона стояла на роздоріжжі, і кожен варіант здавався неможливим. Вона не знала, де взяти такі гроші. Їй доводилося жертвувати всім, щоб прогодувати себе і допомогти матері. І тепер їй доводилося шукати кошти, які були далеко за межами її досяжності.

— Я розумію, що це важко, — сказав лікар, зробивши крок до неї і поклавши руку на її плече. — ми можемо поговорити з фінансовим відділом лікарні, можливо, є варіанти оплати частинами або благодійні програми. Але вам потрібно діяти швидко. Якщо операція не буде проведена найближчим часом, ситуація може значно погіршитися.

Емілі лише кивнула, не в змозі більше говорити. Їй потрібно було сісти, подумати, зрозуміти, що робити далі. Вона поглянула на матір, яка здавалася такою крихкою, такою далекою. Усі ці роки її мати працювала, жертвувала собою заради неї, і тепер, коли прийшов час відплатити їй тим самим, Емілі не знала, чи зможе це зробити.

— Я… я поговорю з фінансовим відділом, — тихо промовила вона, намагаючись зібрати думки.

— Звісно. — лікар з розумінням кивнув. — Якщо вам буде потрібна будь-яка допомога, не соромтеся звертатися. Ми зробимо все можливе, щоб підтримати вас.

Емілі повільно вийшла з палати, її кроки були важкими, а думки плуталися. Вона намагалася уявити, де можна знайти такі гроші. Можливо, кредит? Але хто дасть його людині, у якої немає стабільного доходу? Благодійність? Але таких людей, як вони, мільйони, і кожен бореться за будь-яку копійку.

Вона дійшла до лікарняного коридору і сіла на лавку біля вікна. Холодний вечірній вітер пробивався через щілини у старих віконних рамах, змушуючи її  тремтіти. Але всередині було ще холодніше.

Емілі підняла телефон і почала перегортати контакти. Кого вона могла б попросити про допомогу? Друзів? Але в них самих не було таких грошей. Вона навіть не знала, чи варто дзвонити, чи зможуть вони допомогти.

— Мамо, — прошепотіла вона в порожнечу, вдивляючись у темряву за вікном. — я не знаю, що робити.

Її очі наповнилися сльозами, але вона швидко витерла їх, змусивши себе зосередитися. Сльози не допоможуть. Потрібно знайти вихід. Потрібно врятувати матір, за будь-яку ціну.

Збираючи себе до купи, Емілі піднялася і направилася до фінансового відділу лікарні, де мала з’ясувати, чи є хоч якась можливість зібрати необхідну суму. Вона знала, що це лише перший крок у довгому й важкому шляху, але вибору в неї не було.

Мати завжди була поруч з нею, навіть у найтемніші часи, і тепер Емілі мала зробити все можливе, щоб повернути їй цю відданість.

Емілі йшла довгими коридорами лікарні, намагаючись приборкати паніку, що зростала з кожним кроком. Страх і безвихідь стискали серце, але вона трималася. Мати в лікарні, в критичному стані, а грошей на лікування немає. Ця думка пробивала свідомість знову і знову, мов удар дзвону, що відбивав темп часу, якого

залишалося все менше.

Фінансовий відділ лікарні знаходився в кінці коридору на першому поверсі. За столом сиділа молода жінка в окулярах і з суворим виглядом. Її погляд був зосереджений на моніторі комп’ютера, і лише короткий кивок голови дав зрозуміти, що вона помітила Емілі.