Читати книгу - "Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат, Данило Ульянов"

До «непростих» належали також градівники — люди, які вміли відвертати грозу, град, зупиняти бурі. У західній Гуцульщині градівниками могли бути навіть жінки. Ще й досі старі гуцули розповідають, що знали особисто таких людей. Зверніть увагу, градівником могла бути лише добра людина.

Другу категорію становлять ті «непевні», що чинять зло і спілкуються з нечистою силою.

Іноді одна особа виконувала дві ці функції. На західній Гуцульщині таку людину називали баїльником. Баїльники допомагали при різних хворобах, позбавляли вроків, лікували зміїні укуси. Водилися з нечистою силою також ворожбити, які вміли ворожити і відгадувати минуле і майбутнє, а також віщуни — ті, що знали все наперед і навіть читали думки. Небезпечними «непростими» вважалися вовкулаки, упирі й чинитарі. Вовкулаки є насправді люди, які народилися під нещасливою планетою. Назва цих істот походить від культу вовка, давно сповідуваного гуцулами. Вовкулаків називають також перевертнями, адже щоб перетворитися на звіра, така істота має тричі перекинутися на землі. Ця здатність може бути вродженою або набутою за допомогою відьми. Для цього достатньо було відректися від Бога і перекинутися тричі через устромлений у землю ніж. Що стосується упирів, то вони спричиняли різні пошесті, загибель людей і тварин. Чинитарі чарами вміли насилати незгоду, сварки, бійки та хвороби.

На межі корисних і шкідливих «непевних» перебували в гуцульських віруваннях чарівники, чинитарі, мольфари. Про останніх ми детальніше поговоримо в наступному розділі.

Вірували гуцули також у місячників — людей, які зі зміною місяця змінюють стать, а також у «нетлінних» — тих, хто живе в лісі, сповідує пост і знає, яка доля суджена кожному новонародженому.

Найбільш популярною істотою в демонології гуцулів, власне, як і в демонології інших народів, є чорт, що уособлює злу силу. Поняття чорта є родовим і використовується на позначення всієї нечисті. Гуцули, маючи на увазі чорта, називають його також злим, осинавцем, юдником, явидником, клопотником, скусом, пекуном тощо. Вважалося, що використання слова «чорт» може привабити нечистого до людини. У гуцулів також є своєрідна чортівська ієрархія. Найстаршим серед чортів є арідник, якого ще називають триюдою, юдою, сатаною, бідою, іродом. Він має владу надзвичайними чортами — дідьками, бісами, юдниками, щезниками.

За віруваннями гуцулів, чорта можна було для себе виховати або придбати. Інколи він навіть допомагав по господарству, служив людині, був чимось подібним до домовика. Такого чорта називали хованцем, служкою, помічником. Придбати такого чортиська можна було в мольфара. Чорт-помічник був доброзичливим, проте міг накоїти лиха, якщо його ображали.

Однією з найвідоміших потойбічних істот Українських Карпат є чугайстер, або лісова людина. На Закарпатті його часто називали ще нічником. Чугайстер невідомий іншим слов'янам і відомий лише в гуцульській культурі. Характеризувалася ця істота високим зростом, білим одягом чи й зовсім його відсутністю. Дехто з гуцулів каже, що на чугайстера перетворювався чоловік, проклятий сусідом. Зустрівши в лісі людину, чугайстер не робить їй нічого лихого, а лише запрошує до танцю. Сам чугайстер танцює дуже добре — як вихор. Доброго танцюриста він може нагородити. Проте якщо подорожній не втримає шаленого темпу і впаде, чугайстер навіки залишить його в горах. При цьому він захищає пастухів і лісорубів, навчає людей ремеслу, пасе худобу. Цю істоту часто порівнюють із вітром чи вихором. Чугайстер може залазити в димар і співати. Коли пастухи або лісоруби варять їсти, вони завжди залишають трохи їжі для нього.

Дуже важливим, особливо для туристів, є злий дух — «блуд», який підстерігає неуважних людей на карпатських стежках та водить їх горами до кінця днів. Це низенький страшненький чоловік, якого вважають братом чугайстера. Часто він набуває вигляду вогника, що світить у темряві, з'являється то там, то тут і збиває з пантелику подорожніх, даючи їм марну надію. Легенда каже, що блуд є злим духом, якого скинули з неба і який завис у повітрі.

Лісовиками, або дикими людьми, називають істот, що пасуть звірів і охороняють їх від мисливців. З людьми вони не спілкуються, хоча й дуже подібні до них. Лісовики народжені оленицями, ведмедицями чи вовчицями, тому їх ще інколи називали самосіями.

У скелях карпатських гір живе Вихор, який є страшним демоном із хвостом та крилами без живота, з відкритими нутрощами. Гуцули й досі вірять у те, що вихор як природне явище є смертельно небезпечним для людини, адже в результаті зіткнення з ним можна залишитися калікою чи набути душевної хвороби.

Гонихмарник є керівником бурі, дощу та граду. Він може відводити чи накликати хмари. За повір'ям, якщо кинути ножем у хмару, коли та в поривах вітру клубочиться низько над землею, можна поранити ту людину, яка перевтілилася в гонихмарника. Гуцули розповідають про гонихмарників, що жили з-поміж звичайних людей. Коли гонихмарник помирав, його вмивали, як і інших покійників, але воду з корита виливали не відразу, а частинами. Вважалося, що вода, злита з покійника одразу, здійме великий вихор від крил нечистої сили, яка злетілася на поховання гонихмарника.

Уночі на карпатському небі можна побачити зірку, що стрімко кудись летить. Це літавець, або перелесник, — дух, що літає в небі, немов вогняний змій. Він є духом спокуси, який заманює жінок і дівчат, кохається з ними, а потім забирає силу та вроду. На вигляд літавець подібний до падучої зірки, а на землі він перетворюється на гарного юнака. Літавець завжди молодий і красивий до смерті. Про нього ще кажуть, що цей дух іноді може набувати вигляду коханої, близької людини того, кого хоче звабити. Тому зустріч із перелесником може спричинити туга за померлим коханим.

Якщо почуєте жаб'яче кумкання, напевне, ви зустрілися з потерчатами, яких часто крадуть русалки. Будьте уважні, насправді то є душі нехрещених або мертвонароджених дітей, що просять про допомогу. Тож якщо почуєте таке кумкання, киньте хустинку чи інше полотно, подібне до крижма, і дайте бідній душі ім'я, охрестивши її в такий спосіб. Тоді ця душа стане янголом. У разі ж якщо через сім років після смерті ніхто не врятує потерча, воно перетворюється на справжнього демона. За переказами, потерчата ховаються в озерах чи болотах, а ще ходять у темряві з каганчиками, що блимають, заманюючи в болото людей.

Якщо, перебуваючи в Карпатах, ви помітите в несподіваному місці мокрі сліди, від яких віє холодом, знайте — саме на цьому місці нещодавно сидів водяник. Це потойбічний цар, якому підвладні всі карпатські води. Водяник може набувати вигляду будь-кого із водяних істот. А впізнати його