Читати книгу - "Батя, Ірина Скрипник"

——— Не знаю… Зі мною ще ніколи такого не було. На мене ніколи до цього не наставляли зброю.  

Олена опустила погляд, відчуваючи провину за все, що сталося. Вона хотіла щось сказати, але не встигла: Андрій потер обличчя руками, намагаючись зібратися з думками, і знову поглянув на неї.  

Через кілька годин прийшла мати Олени. Вона привітно всміхнулася Андрію і попросила вибачення за те, що затрималася на роботі… 

Стіл був накритий майже похапцем. Шум тарілок і столових приборів лунко відбивався у тиші. 

Яна Борисівна поставила посеред столу пляшку дешевого вина, яке купила в місцевому магазинчику. Стіл був заставлений простими стравами: нарізка овочів, кілька тарілок із соліннями та миска з парою шматків ковбаси. 

——— А Андрій якраз працює дегустатором, — спробувала Олена хоч якось розрядити ситуацію.  

Пауза. Напружена. Лише скрип стільця, коли Олег Вікторович відкинувся назад, ніби щоб краще розгледіти "бандита", що сидів перед ним.  

——— То ти ще й алкоголік? — закричав він, гримнувши кулаком по столу так, що вино ледь не перекинулося.  

——— Наскільки я знаю, — м’яко втрутилася його дружина, зітхнувши, — дегустатори алкоголь особливо не п’ють. Вони набирають його до рота, а потім плюють… кудись.  

Тоді Олена помітила, як у Андрія сіпнулася брова — він, схоже, намагався зрозуміти, як реагувати, але вирішив просто промовчати.  

——— Збоченець! — різко кинув Олег Вікторович, спрямувавши палаючий гнівом погляд на Андрія. 

Потім, не даючи жодного шансу на відповідь, різко повернувся до своєї дружини: 

——— І взагалі, навіщо ти говориш за столом про такі безсоромні речі? Це ж неподобство і неповага до їжі!  

——— А зустрічати майбутнього зятя з пістолетом у руках — це повага? — зиркнула на нього з-під лоба Олена. 

Від цих слів обличчя батька спалахнуло новою хвилею обурення. Він повільно повернувся до Андрія й пронизав його поглядом: 

——— У сенсі «майбутнього зятя»? Ви що, збираєтеся одружитися?  

Андрій знизив плечима. Цей жест виглядав майже викликом, але його очі, наповнені збентеженням, видавали, що сміливості йому таки бракує.  

Олена у відповідь швидко налила собі вина і випила залпом, намагаючись не зустрічатися поглядом ні з батьком, ні з Андрієм.  

——— Ти ще скажи, що ви живете разом! — вигукнув Олег Вікторович, ледве стримуючи себе, щоб не кинутися через стіл. 

——— Можливо, — спробував посміхнутися Андрій, але посмішка вийшла невдалою, радше схожою на гримасу страху.  

Цього було достатньо. Олег Вікторович різко схопився на ноги, мало не перевернувши стілець, і, вказуючи пальцем на Андрія, закричав так, що здавалось, у всіх присутніх задзвеніло у вухах:  

——— Що?! Ти лапав мою доньку?! Та я вб'ю тебе за це! Як ти посмів тільки зганьбити те, що я з таким трепетом вирощував стільки років?!  

В цю мить у кутку кімнати годинник пробив четверту годину, але ніхто не звернув на це уваги.  

Яна Борисівна встала. Її очі блиснули чимось схожим на злість, хоча голос залишався спокійним:  

——— Але ж ти лапав мене, хоча я теж чиясь дочка! І нічого, тридцять років прожили разом!  

Олена завмерла, не знаючи, сміятися чи ридати. А Андрій нервово проковтнув слину. Він з острахом глянув на Олега Вікторовича, який тепер здавався зовсім збитим з пантелику.  

——— Це — інше! — пробурчав батько, ніби шукаючи хоч якусь зачіпку. — У нас усе було з любові! А він — збоченець! І алкоголік! А ще бандит! Я його вже ненавиджу!  

Слова звучали настільки безапеляційно й емоційно, що навіть Яна Борисівна покачала головою. 

Олена, не витримавши, знову швидко налила собі вина і випила одним ковтком. Потім повільно підняла очі на Андрія. Він сидів блідий, мовчазний, і нервово вчепився руками у краї стільця. Тарілка була порожньою. Бокал — чистим. Схоже, він так нічого і не взяв собі зі столу…

Його плечі напружилися, а погляд наче був спрямований у якийсь інший вимір, де, можливо, він шукав відповіді на одне просте питання: як він тут опинився?

«Якщо з кимось ще колись познайомлюсь, — подумала Олена. — Скажу, що сирота.»

Після цього знову взяла зі столу пляшку вина, щоб налити собі ще. Але не встигла цього зробити, оскільки її батько різко зірвався зі свого місця і потяг кудись бідолашного хлопця. Яна Борисівна побігла за ними.

Зробивши кілька ковтків прямо з горла, Олена так само вийшла надвір. На той час її мати вже стояла біля льоху і відчайдушно стукала руками по замкнених дверях, вимагаючи відчинити їх. 

Льох був похмурим і сирим. Важкий запах землі змішувався з ароматом давно затхлого дерева та металу. Ліхтар, що висів під низькою стелею, ледве освітлював простір, залишаючи кути в густій тіні. На бетонній підлозі були помітні плями вологи, а з одного боку стояли ряди банок із соліннями та компотами.  

Стояв там і обшарпаний дерев'яний стіл із розхитаними ніжками. Його поверхня була вкритою подряпинами та плямами. На ній лежав незрозумілий пристрій: панель із перемикачами, кілька старих кнопок і клубок переплутаних дротів.

Поруч стояв такий самий старий стілець — трохи похилений, з одним надщербленим підлокітником. Андрій не встиг навіть роздивитися його, як слід, коли Олег Вікторович грубо штовхнув хлопця в бік стільця. 

Парубок мало не впав, але все ж таки сів, намагаючись знайти баланс. Стілець ледь чутно скрипнув…  

Олег Вікторович мовчки взяв зі столу купу дротів і почав швидкими рухами приєднувати їх до Андрія. Тонкі холодні проводи доторкнулися до його зап'ясть, скронь та грудей, змушуючи його здригнутися.  

——— Я задаватиму тобі запитання, а ти відповідай швидко і тільки правду.

——— А що це взагалі таке? — Андрій почав гарячково крутити головою, намагаючись зрозуміти, що відбувається.  — Що ви збираєтесь зі мною робити?

——— Детектор брехні, — з байдужим виразом обличчя відповів Олег Вікторович.