Читати книгу - "Гра почалася, Sash Ko (Олександр Бондарчук)"

Чи не вперше за навчальний рік дев’ятикласник Ден досидів до п’ятого уроку. Навіть списав домашку у вічно нудної розумахи Ольки.

Від скрипучого голосу худорлявої  хімічки, вуха кричали: «хелп». І цей заклик Всесвіт почув: його  викликали до директора і він здогадувався за що. Мабуть хтось таки стуканув на нього за вранішню бійку.

Ден, взагалі, мав потрапити сьогодні не в школу, а до лікарні. Бо тупий старшокласник – переросток – Олег Денисюк, на прізвисько Шпала,  вчора обізвав його сином курви і Ден забив йому «стрілу» за шкільним гаражами.

Шпала міг від нього і мокрого місця не залишити. Але Дена врятував довгий язик бугая.

Перед бійкою, той довбень ще на додачу назвав Дена сином підкаблучника, рогоносця і невдахи. І на цьому Дена переклинило.  Ті слова стали останньою краплею, яка з детонувала  вибух гніву, розігнала адреналін по крові і розвіяла весь страх перед самим сильним старшокласником.

Він мов бездушний робот першим кинувся у бійку і примудрився вчасно поцілити Шпалі між ніг і розквасити носа.

Можливо, матір і зкурвилася, але Ден  ще пам’ятав, що колись був сином гарної, доброї жінки,  яка піклувалася про нього і любила його. Він не міг стерпіти, щоб якийсь гівнюк  називав її так. І тим паче не дозволив би плюндрувати пам'ять про свого батька, який був для нього майже святим.  Ден не пам’ятав жодного поганого моменту про нього. Часто згадував ті смішні вуса, які робили мужню щиру посмішку загадковою. Навіть, коли батько трохи  лаяв Дена за щось,  то ні в голосі, ні в очах ніколи не було гніву.

А перед останньою краплею були ранкові трабли в дома.

***

Вранці Дена розбудив свинячий вереск його мами та скажене ревіння її дружка. Хоча зазвичай, вони в такий час повинні дрихнути після нічної п’янки.

Кожного разу, після зміни в лікарні, де мати працює прибиральницею,  вона з сусідом розпивала пляшку горілки. І тоді Дену краще не ночувати вдома.

 Цієї ночі теж дебоширили допізна.

Ден швидко одягнувся, витяг з під ліжка битку і вибіг з кімнати. 

Якось, один з таких дружків побив його, коли мати валялась у відключці. Відтоді, складний ніж і битка завжди поряд.

Чоловік в одних трусах стояв серед кімнати і тяг за волосся матір.

Стіл і табуретки перевернуті,  крізь пляшки і сміття. Очі в обох помутнілі.

Мужик побачив хлопця, відпустив жінку, яка зі стогоном впала на підлогу, і хитаючись посунув на хлопця, погрозливо щось белькочучи.

Дена охопила лють і він вдарив  його битою в живіт.

Мужик скорчився на підлозі.

Ден декілька секунд дивився на цю гидку сцену.

Та він знав, що вже нічим не допоможе матері. В кращому випадку вона до вечора протверезіє, вижене сусіда, поклянеться сину, що це останній раз. В гіршому — забуде все чи зробить вигляд, що забула.

Ден не пам’ятав скільки раз це бачив, чув і вже навіть не надіявся, що одного разу мати покінчить назавжди з таким життям.

Сльози змили гнів в його очах, на мить оголивши відчай і біль. Він  витер їх рукавом, схопив рюкзак і вилетів геть з квартири.

***

В одинадцять років життя Дена змінилося. Серцевий напад забрав життя батька. Мати не змогла впоратись з втратою чоловіка.  Вона працювала бухгалтером, заробляла непогано. Але через три місяці, після похорон,  її звільнили. 

Жінка втратила інтерес до сина і пустилася берега. Хоча інколи були просвіти. Бралася за розум. Навіть цілий місяць не пила і влаштувалася на роботу: секретаркою в лікарні. Але протрималася не довго. Знову почалися запої. З посади секретаря її звільнили, але з лікарні не вигнали — дозволили працювати прибиральницею. Головний лікар, колишній колега і друг батька більше пожалів хлопця,  ніж його матір.

Ден також довго не міг оговтатися від розуміння, що батька ніколи вже не буде поряд. Він досі чув його голос у снах, як батько читає на ніч цікаві історії. Тепер тільки ці сни залишились найприємнішим, що є в його житті, але їх він  бачив рідко, а часто  прокидався в холодному поту від жаху, але не пам’ятав, що йому снилося і це було найгірше.

І стало ще важче коли мати майже перестала звертати на нього увагу. Ден часто залишався без нагляду.  Тинявся вулицями в компанії зі старшими хлопцями. Пробував пити пиво на пустирях та курити в під’їздах, часто бився з однокласниками за гаражами та активно махав кулаками в дворових розбірках між компаніями з чужих дворів чи з сусідніх шкіл.

***

Директор, Максим Ігорович, мав прізвисько Кріт, бо носив великі окуляри з товстими опуклими лінзами.

Він колись викладав фізику, тому Ден пішов не до його особистого  кабінету, а в підсобку, яка була в класі з фізики. 

Директор спеціально залишив собі цю кротячу комірчину, щоб там проводити виховні бесіди з проблемними учнями.

Клас порожній. Ден пройшов, крізь ряди парт, до дошки. Справа від неї —  двері до підсобки, пофарбовані білою фарбою з потертою ручкою.

Він знав, що за ними: тісна кімната, з одним вікном - віддушиною, під стелею.