Читати книгу - "Літо з бабцею: запахи полину та чортополоху, Картава Ната"

Я запитала, чому це так важливо.
– Бо трави на Спаса – особливі, – пояснила вона. – Коли їх посвятять, це вже буде не просто полин чи чебрець – це оберіг для всієї родини. Такий букетик у хаті – то як ангел-охоронець.

Її голос звучав так впевнено, що я повірила кожному слову. В кімнаті пахло полином, і чортополохом – запахом магії й рідного дому.

Вона вправно складала маленькі букетики, обв’язуючи їх тонкими нитками. У кожному букеті були три-чотири різні трави, колоси і маківки заготовлені ще раніше.
– Ось таке поєднання дає силу на цілий рік, – пояснювала бабуся. – Це для захисту дому, це для здоров’я, а це – щоб любов була.

Її руки рухалися швидко, але з дивовижною ніжністю. Вона навіть кожен вузлик на мотузці зав’язувала з якимось внутрішнім теплом.

– А тепер запам’ятай, мала, – сказала вона, показуючи один із букетів. – Цей треба поставити на Спаса перед іконами. Він буде охороняти дім до наступного року. А цей – під подушку комусь, хто має погані сни.

Її голос звучав так переконливо, що мені здавалося, ніби переді мною справжня чарівниця.

– А чому ми це робимо, бабо?
– Бо Спас настає. А на Спаса люди приходять за захистом, за силою трав. Ось цей чортополох – від лиха. Полин – від злих духів. Волошки – щоб щастя в домі було. Все має своє призначення, інакше нема змісту.

***

Через пару днів, коли сонце вже піднялося ми вирушали до міста, продавати наші букетики. Бабуся одягла мене в чистеньке плаття, білі шкарпетки і лаковані туфельки. А сама перевдягалася в темну спідницю, білу блузку і пов’язувала хустку.

– Вишиванка – це для молодих, – казала вона. – У кожному хрестику є любов і турбота, а мені вже досить і звичайного.

Завершувався образ кількома краплями парфумів за вуха і на зап’ястя. «Червона рута», улюблені. Їхній аромат залишався навіть після того як бабця випере свій одяг.

Ми приходили до собору, ставали під столітні каштани, трохи далі головних воріт. Бабуся діставала з кошиків букетики, прикриті папороттю. Вона нічого не розкладала перед собою, тільки трішки відкривала листя, щоб було видно: ось, у мене є магія. Люди підходили мовчки, купували, навіть не торгуючись.

– Вона найкращі трави збирає, – казала одна жінка.
– Так, на її букетики цілий рік чекаємо, – додавала інша.

Потім, коли всі букетики були розпродані бабуся заходила до собору на кілька хвилин, ставила свічки і виходила. Я стояла біля воріт, мружачись від сонця, і чекала, бо знала, що далі ба поведе мене на ринок.

На ринку вона купувала мені цукерки, а собі – нову хустку.

Додому ми поверталися вже пізно, змучені, але щасливі.

***

Кожного разу, коли відчуваю аромат чортополоху чи полину,  я ніби знову опиняюся поряд із нею, слухаю її тихий, спокійний голос і відчуваю, що магія все ще живе у моєму серці.

Кінець