Читати книгу - "Скринька спогадів, Арія Форс "

— Коли все почалося, — продовжила Софійка, — мама казала, що ми граємо в гру. Не знаю, хто навчив її грати в тишу. Нам треба було ховатися і не шуміти, щоб нас не почули злі духи вітру.  Ми сиділи в підвалі і слухали, як надворі ламаються дерева. Щось дуже бухало…. так БААААХ! Я думала, це просто грім, але мама дивилася так… ніби вже ніколи не побачить нашого дому. Мені було страшно грати, я заплакала. 

Емма міцніше стиснула ляльку. В її уяві малювалися картини, які ніколи не спадали на думку: темний підвал, тріск скла, дитячий сміх, який раптово переривається. Ці картинки передавались через повітря

— А що ви робили тоді? — пошепки запитала вона.

— Ми співали, — сказала Софійка з ледь помітною усмішкою. — Тихенько, але так мені, буцімто, не чути було вибухів. Мій брат любить співати пісеньку про журавлика. Він казав, що журавлик нас врятує і полетить аж до неба, де немає війни.
 

Емма замислилася, а потім підвелася і відчинила шафу. Витягла з полиці стару музичну скриньку.

— Це моя бабуся дала мені. Вона казала, що музика завжди приносить спокій І радість.

Вона завела механізм, і тихі звуки почали наповнювати кімнату. Софійка слухала, а в її очах з’явилися сльози.

— У нас теж була скринька, — сказала вона. — Тільки тепер її немає. Але пісня залишилась тут, — вона поклала руку на серце.