Читати книгу - "Вирок Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава друга. 

Я зупинився і озирнувся на них, зробивши вигляд що здивований. Усі вони мовчки дивилися на мене. Вирішивши, що пауза аж занадто затягнулася, я привітався. 
    ⁃    Шановна Васа, шановний Мунк, і ви… шановні, чим завдячую такій компанії? 
    ⁃    Анею, вибач, але ми отримали наказ. 
Я бачив, як незручно було їй це казати. Мунк узагалі намагався дивитися кудись убік. 
    ⁃    Де зараз Ірген? - я зробив вигляд, наче і не чув її слів. 
    ⁃    У цілителів… Анею! Зараз не про неї мова! 
    ⁃    Та що з ним панькатися! - крикнув один з Богів Війни - Він лише нижнього ступеня! 
    ⁃    Замовкни, Крот! - обірвав його Мунк. 
Я повернувся до Крота і уважно подивився. Середня ступінь, а корчить з себе бог зна що. 
    ⁃    Ти занадто сміливий, чи занадто дурний? 
    ⁃    Малий, твій язик меле дурню швидше, аніж працює твій мозок! 
Я вдарив його списом у груди у момент, коли він лише починав свою атаку, і одночасно зробив випад у сторону іншого Бога Війни, котрий хотів йому допомогти. Та зупинив вістря списа у міліметрах від його ока. Усі знов завмерли, окрім того, з дірою замість правої легені. Він страшно хрипів, бризкаючи кровʼю, та жер пігулки відновлення. 
    ⁃    Ще раз розкриєш свою пащу, коли я розмовляю з шановною Васою, я її тобі до пупа розірву, зрозумів? 
Боги Війни трішки позадкували від мене. Крот, що усе ще намагався відновитися, кивнув головою, що зрозумів. 
    ⁃    От ідіот, - сказав Мунк - Аней втілення знищив, будучи Бойовим Предком, що ти намагався йому вдіяти? Ми разом хіба що кровʼю своєю заляпати його зможемо…
Вираз їх облич без сумніву підтверджував, що вони усі це розуміли. 
    ⁃    Я хочу владнати усе мирно. - мені дійсно не хотілося нікого з них вбивати. 
Васа похитала головою зі сторони у сторону. 
    ⁃    Це не можливо, у нас наказ, Анею. 
    ⁃    Хто наказав? Перший принц? Чи імператор? 
    ⁃    Сам імператор. Ти влаштував занадто велике лихо у столиці, Анею, ніхто тепер тебе не простить і не відпустить. 
Дідько, ну не пояснювати ж їм, через кого то все сталося. Хоча, я був певен, що вони і самі то розуміли. 
    ⁃    Ти ставиш мене у дуже незручне становище, шановна Васа. Я не хочу вас вбивати, але й себе вбити я вам не дам. Імператор знає, що я зроблю, якщо імперський двір нападе на мене? 
    ⁃    Так, я переказала йому твої погрози. 
Я з розчарованим видом почухав потилицю. 
    ⁃    Попередження, шановна Васа, не погрози, а попередження. І все ж імператор, що одною ногою у могилі, віддає вам такий наказ. А перший принц навіть не намагається вас зупинити… Чи не здається вам, що хтось тягає горщики з вогню вашими руками? Церква, наприклад? У них же ще чотири кардинали є у Північній Імперії, то де ці вилупки? 
Усі замовкли. Потім один з них сказав:
    ⁃    Церква тут вже ні до чого, шановний Анею. Це діло лише Північної Імперії. Дуже забагато жертв у столиці через вас, шановний Анею. 
    ⁃    Через мене? Може у Бога свого спитаєте, як його втілення так луснуло, що аж більше десяти тисяч загиблих? Ааааа, він же Бог, йому обвинувачення не закинеш… Вірно я вас розумію, шановні? 
Я почав злитися, навіть не на них, а на саму цю дурну ситуацію. 
    ⁃    Досить, теревені з вами то марна трата часу. Отже, або ви спробуйте виконати ту дурницю, яку називаєте наказом імператора, або я пішов! 
    ⁃    Анею, - звернувся до мене Мунк - я маю деяку ідею… Що, наприклад, якщо ми з тобою билися, але у важкому бою ти нас скалічив і втік? Як тобі? І всі живі, і наказ, так би мовити, виконано. 
Я знав, що Мунк до біса хитрий, тож мені стало цікаво. 
    ⁃    Слухаю вас, шановний Мунк. 
    ⁃    Ти може того не знаєш, адже лише недавно перейшов на цей рівень сили, але якщо Богові Війни відрубати, скажімо, кінцівку, і не знищити її після того, то він зможе приєднати її назад за кілька днів без будь-яких наслідків. Як вам ідея? 
Святі їжачки, вони і справді почали це обговорювати між собою. Домовившись, по черзі мені казали свої побажання. 
    ⁃    Мені ліву руку, будь ласка 
    ⁃    Мені теж
    ⁃    І мені
    ⁃    …
    ⁃    Так не вийде! - зупинив я їх - Це ж дурня повна, як усі ви повернетесь до столиці без лівих рук. Гадаєте, хтось вам повірить? 
    ⁃    І дійсно…
Деякі з Богів Війни почали дивитися на свої праві руки. От ідіоти. Хочеш щоб щось було зроблено добре - зроби то сам. 
    ⁃    Підійдіть-но ближче, я скажу, як то має бути. 
Не очікуючи підступу з мого боку вони зібралися навколо мене. 
    ⁃    То що ви пропонуєте, щоб усе мало достовірний вигляд?
    ⁃    Слухайте уважно, я ось що придумав…
Я ошкірився і вперіщив їх щосили жагою крові, на мить позбавивши можливості рухатись. Тої ж секунди я почав провалюватися униз і зробив удар списом навколо себе, відрубавши вісім пар ніг. 
    ⁃    Сучий син! 
    ⁃    Клятий вилупок! 
    ⁃    Аней! Я тобі горлянку, навіть як беззубою буду - вирву!
Гучніше за усіх мене лаяла Васа. Здається, їх більше вибісило те, що вони відчули під впливом моєї жаги крові, аніж несподівана втрата кінцівок. 
    ⁃    Ха-ха-ха, самі розберетесь, де чиї ноги, шановні? Дивіться там не переплутайте! Не позбавте мого тренера її чарівних ніжок! Ха-ха-ха-ха!
Під шквал лайки і прокльонів я щодуху помчав до гільдії цілителів у столиці.  Вже наближаючись до посту охорони на дорозі я вдягнув плащ та пасок, котрий повністю приховав мою ауру. Охороні я показав стару срібну табличку, що мені видав Хек як члену гільдії торгівлі. Жодних підозр то не викликало, і мене пропустили без перешкод. Навіть на світанку одразу було видно, що місто у траурі, можливо, через безліч білих траурних стрічок, котрі були усюди - на дахах будинків, на парканах, та навіть на деревах висіли. Я йшов бруківкою доріжок, копирсаючи їх ногами. Щось схоже на совість потроху почало гризти мене зсередини, постійно нагадуючи, що у трагедії є і моя вина. Моя ж раціональна частина справедливо говорила, що аби втілення вбило мене, то, звичайно, жодних стрічок у жалобі за мною містяни не вивішували б. То що ж краще? Щоб загинув один, чи десять тисяч? Раціоналіст у мені нашіптував, що загибель одного  - то трагедія, а десяти тисяч - то вже просто статистика. Егоїст же пішов іще далі, кажучи, що нічого себе краяти, коли вже ти вижив, а вони ні. Адже у тому бою зі втіленням я для себе прийняв думку, що загину… Вцілому, мені вийшло переконати себе, що вина цілком лежить на церкві та втіленні Білого Близнюка, але настрій, коли я підходив до гільдії цілителів, був, скажімо так, важким і пригніченим. 
Я відшукав ауру Ірген і пішов до двоповерхової будівлі, де вона знаходилась. У дверях мене зупинила цілителька середніх років. 
    ⁃    Молодий чоловіче, ви до кого? 
    ⁃    Тут моя подруга, - я махнув рукою у бік сходів, що вели на другий поверх - напів ельфійка, я маю з нею зустрітися. 
    ⁃    Вибачте, але час ще ранній для відвідин, поверніться будь ласка за кілька годин! 
От же стара хвойда! Я стільки витримав, щоб сюди дістатися, а вона свої правила тут виказує? 
    ⁃    Я не відвідувач, я прийшов забрати Ірген з собою. 
    ⁃    Вибачте, але ви не можете, пацієнтка ще не здорова! 
Не здорова? Та що ця дурепа городить? Після стількох пігулок шостого класу Ірген мала бути у нормі вже за кілька годин. А минув майже тиждень…
    ⁃    Стара, ти мене за дурня маєш? Я особисто запхав їй у шлунок десяток пігулок відновлення шостого класу! Та після такої дози навіть мрець би отямився, то як вона може бути нездорова?! 
Я зняв капюшон та пасок, від чого аура Бога Війни неквапливо розтеклася навколо. 
    ⁃    Ти знаєш хто я? 
Цілителька зблідла і рухнула на коліна. 
    ⁃    Шановний Бог Війни, вибачте, що невірно висловилась! Ваша подруга абсолютно здорова фізично! Але… Її психічний стан…
    ⁃    Психічний стан, кажеш… Веди мене до неї, зараз же! 
    ⁃    Так! Слухаюсь! 
Вона підхопилася і хутко повела мене сходами на другий поверх, де ми зупинилися перед важкими деревʼяними дверима до кімнати. 
    ⁃    Вона тут, пане! 
    ⁃    Ну так відчиняй, чи мені ці двері на друзки розбити пропонуєш? 
Ірген сиділа на ліжку вдягнена лише в одну сорочку і байдужим поглядом дивилася на стіну навпроти неї. Я зайшов і двері гримнули за мною. Дівчина глянула на мене, на мить в її очах спалахнула лють, та одразу ж згасла. 
    ⁃    Нащо прийшов? 
Якась холодна зустріч…
    ⁃    Я за тобою. Ходімо, часу обмаль. 
Її обличчя скривилося. 
    ⁃    Забирайся геть, вилупок ти сраний! Чи тобі усе ще замало? 
    ⁃    Ірген, я не розумію…
    ⁃    Не розумієш? А коли одне за одним руйнував мої кола магії, теж не розумів? 
    ⁃    Ірген, я рятував…
    ⁃    Рятував?! - вона скочила з ліжка і накинулася на мене - Та ти вбив мене! Ти, гнида, сім разів мене вбив! Ти зробив мене сміттям! Рятував він, а як же! Ти себе рятував через свій сраний егоїзм!
Вона щосили била мене, розбиваючи свої долоні до крові. Я схопив її руки у свої, намагаючись заспокоїти, та, здається, зробив ще гірше. 
    ⁃    Відпусти мене, вилупок! Забери свої срані руки і сам забирайся, бачити тебе не можу! 
Вона відскочила і у широкий комір сорочки я помітив товстий шрам, що тягнувся вертикально через її груди, обдертий з усіх країв нігтями. Дідько, та що з нею?
    ⁃    Ірген, будь ласка, заспокойся і ходімо зі мною. 
    ⁃    Йди ти в дупу! Я краще здохну, аніж буду бачити тебе! Ти ж знав, виродок, що означають для мага кола магії, знав… І всеодно зробив це зі мною! 
    ⁃    Ірген, я робив усе, щоб врятувати тебе, я не міг дозволити тобі померти! 
    ⁃    Ти, виродок, то усе заради себе зробив, ти не думав за мене! Геть! Забирайся з моєї кімнати і дай мені спокій! 
Ні, слова тут безсилі, вона не піде… Забрати силоміць? Ще ж гірше усе стане. Здається, мені просто треба дати їй час заспокоїтись. Я повернувся і відчинив двері. 
    ⁃    Знаєш, ще не все втрачено. Мана, що у твоїй крові… Тепер у тебе з нею не має бути жодного конфлікту. Розберись у ній, вивчи, розвивай її  і станеш настільки сильною, що жоден архімаг континенту і пискнути не посміє з-під твоєї пʼяти. 
Я востаннє затримав погляд на її спині і вийшов, зачинивши двері. Дідько, не цього я очікував. І аби я знав, чим це обернеться у майбутньому, то точно не пішов би так. 
    ⁃    Де її перстень сховище? - запитав я цілительку. 
    ⁃    У камері зберігання. 
Вона повела мене на перший поверх де дістала перстень. Я за кілька хвилин написав довгого листа для Ірген, котрого згорнув трубочкою і вставив у перстень. 
    ⁃    Слухай сюди, скажу один раз… - я віддав їй персня та мішечок з золотом - якомога краще піклуйся про неї, а коли вона одужає, віддаси їй перстень з моїм листом. Якщо ти цього не зробиш, я виріжу усю твою сім’ю, твоїх знайомих і близьких, твоїх домашніх улюбленців… Дідько, та я навіть бліх, що скачуть на твоєму подвір’ї, знищу… Ти добре зрозуміла мене?
    ⁃    Так, шановний Бог Війни, я зроблю усе, як ви наказали, я не наважусь вас не послухати! 
    ⁃    Добре… Це добре… І ще, не забувай давати їй ліки від отруєння…
    ⁃    Так, шановний Бог Війни, я вже знаю за них. 
    ⁃    Ось рецепт, якщо її перебування у вашому закладі затягнеться. 
Я знову натягнув свій пасок і вийшов надвір, де йшов дрібний холодний дощ з вітром. Паскудство! Поглибше натягнувши капюшона, я пішов зі столиці до західного тракту, адже тепер мене тут нічого не тримало. Мій шлях проходив повз зруйнованої частини міста, на якій люди розгрібали залишки своїх домівок, намагаючись врятувати хоч щось із речей. Хоча, я також не виключав варіант мародерства. Можливо, то не хазяї порпалися у горах будівельного сміття. Я минув глибоку вирву, частково заповнену дощовою водою… Епіцентр вибуху довбаного втілення. Я не маю  права то так лишити. Треба знищити їх усіх - спочатку церковників, а за ними і богів. Щоб більше такого не відбулося… Срані виродки. Дощ пустився сильніше, а я так же повільно йшов до міської брами. 
    ⁃    Посвідчення! - грубо гукнув мені солдат, котрий злився, що йому доводилося працювати такої погоди. 
Оглянувши мою срібну табличку торгової гільдії, махнув рукою, щоб я проходив швидше і не затримував чергу. Уся дорога за брамою була забита транспортом, котрий не міг швидко рухатись через погоду, тож я повільно йшов між возів, хлюпаючи чобітьми у дорожній багнюці. 
    ⁃    Сядеш?
Я повернувся на голос, що гукнув мене. На возі, в котрий був впяжений лівзі схожий на мого, сиділа гладка тітка, вік якої я навіть приблизно не міг визначити. Я знизнув плечима і стрибнув на козли поруч із нею. 
    ⁃    Дивно, гординя з тебе аж через край тече, а багно мов простий смертний місиш. Ти ж якась непроста людина, ага ж? Може, розповіси щось цікаве? 
Що за маячня, вона бачить мій рівень не зважаючи на пасок? Таке можливо взагалі? 
    ⁃    Хм, тітко, а в тебе довгий язик, і очі гострі. Але… Непростою по суті  є кожна людина, та що ти мала на увазі під моєю гординею? 
    ⁃    Аха-ха-ха, молодий та спритний! - вона вмостилася на козлах зручніше - Сотні возів на дорозі, а ти чобітьми грязюку місиш, то що це? Звісно, дехто не захоче незнайомця підвезти, дехто за це грошей забажає, але більшість не відмовлять. Ти ж вперто йшов пішки, навіть не намагаючись запитати. То що це, як не гординя? 
    ⁃    Та може я просто люблю ходити пішки? 
Тітка тицьнула у мої чоботи батогом. 
    ⁃    У таких чоботях? То хіба ти літати міг би…
Я знизнув плечима. 
    ⁃    Я вмію. 
    ⁃    Ха-ха-ха, от пустобріх! Ти що, якийсь маг, чи Бойовий Предок? Теж мені, льотчик… Ой, розвеселив бабу… Скажи правду, тебе ж з дому вигнали? Чи з коханою не вийшло, та сам пішов? Знаю я вас, молодих, ледь що то зразу в крайнощі кидаєтесь. То яка з цих історій твоя? 
    ⁃    Ну, раз так хочете знати, то зі мною усе просто. Мені надерли дупу недавно, тож я йду помститися. 
    ⁃    Хіііііі! Матінко моя, тебе побили? Ох, молодь - молодь, не можете свої емоції при собі тримати, ледь що намагаєтесь стусанів надавати.  Мирно треба жити, мирно, кажу тобі! 
    ⁃    Та я ж і не проти, але не слухають вони мене, вже багато разів то погрожували, то били. 
    ⁃    А ти що? 
    ⁃    Та що, здачі давав, звісно! 
    ⁃    От молодець, якщо вони такі дурні, що спокою тобі не дають, то провчи  їх добряче, щоб раз і назавжди запамʼятали! 
Ми ненадовго замовкли і дивилися на широку блакитну спину лівзі, який намагався обігнати воза попереду, та через товчію на дорозі то не було можливим. 
    ⁃    А звати тебе як, синку? Я тітка Палага. 
    ⁃    Анеєм усі кличуть…
    ⁃    Анеєм… Ох, не пощастило тобі з іменем… так само як і той вилупок зватись… Своїми б руками придушила, сволоту! 
Тітонько, та за що ж ви мене так, я вас вперше бачу! 
    ⁃    Ні, ну це ж треба! - Палага стала аж занадто емоційною - Нізащо вбити служителів церкви, зруйнувати храм Богів наших, а після того ще й непокору самому Богу виявити! І як таких виродків земля наша носить?! Та він має у пеклі горіти, разом з демонами! Стільки людей, стільки людей вбив, душогуб…
Тітка похитала головою і просто так, щоб було, вдарила лівзі батогом. Бідний монстр повернув на неї одне око і зашипів, наче виправдовуючись. 
    ⁃    То ви вважаєте, що в усьому він один винен? Я чув, що навпаки, то на нього напала церква, а потім і втілення Білого Близнюка. 
    ⁃    Що за єресь ти несеш?! Самі Боги наказали, що він один винен! 
    ⁃    То хіба ваші Боги не можуть помилятися? 
    ⁃    Синку, Боги не можуть помилитися, вони ж Боги! Ха-ха-ха-ха, от же ж скажеш! 
    ⁃    Дивно, але я завжди думав, що кожен має право на самооборону, навіть коли твої вороги то Боги. 
Що ж, ми вже відʼїхали далеченько від столиці. Я зняв капюшона та пасок і піднявся на кілька метрів угору. 
    ⁃    Дякую, що підвезла, Палага. 
Очі тітки стали мов дві тарілки, вона не могла повірити що то відбувається з нею от прямо зараз. 
    ⁃    Виродок! Людоньки, то ж той виродок Аней! - заверещала вона на увесь шлях. 
Інші вози почали зупинятися, а візниці вилазити назовні під холодний дощ. Тихий гомін пронісся над ними. Я спостерігав за сотнями аур, котрі коливалися між почуттями страху та гніву. 
    ⁃    От же ж виродок, і як він посмів?!
    ⁃    Забирайся звідси…
    ⁃    І коли вже здохнеш…
    ⁃    Де ж Боги, чому не карають таких…
Хоча я і знав, що після оголошення мене ворогом Північної Імперії доброзичливого ставлення не буде, та ось так спостерігати це своїми очима було неприємно. На якусь мить навіть хотілося розчавити їх, аби затулили свої роти. Ще недавно цей самий натовп аж шаленів, дивлячись на мене на арені… Мразота. Вони просто нікчеми і мразота, що жере будь-яке лайно від своїх божків. Так, вони, можна сказати, і не винні у тому. То кляті Білі Близнюки! Ось хто мій ворог, а не ці… нікчеми. Краплі дощу приємно холодили шкіру на голові, охолоджуючи розпалені думки. Я скривився від огиди і пішов геть, у сторону від тракту.