Читати книгу - "Кровосьорб, Валерія Серпень"

Світлана одразу почала випльовувати те, що надсьорбнула з курячої шиї. До різноманітного розміру плям на одязі, додалися ще й дрібні бризки. Трохи дісталося і Ігоровому плащу.

— В матінки ще качки є. Їх можна? — наївні блакитні очі пильно вдивлялися в серйозні і чорні Ігора.

— Та хоч і індики, аби не кури, — реготав Ігор, — І не Толік.

Світлана хихотіла разом з Ігорем, раз по раз пускаючи бісики очима, і грала бровами, зваблюючи як тільки вміла.

— Що, так сильно хочеш заміж за мене? — запитав вампір, заправляючи своє чорне блискуче волосся за вухо. Блідий, як стіни в батьківській хаті, з червоними вустами калинового кольору і чорними, мов дві краплі смоли, очима, вампір Ігор Кровосьорб робив пропозицію Світлані.

Світлана швидко закивала головою.

— І весілля хочеш, як у вас заведено? Намет, гості, коровай, кров’яна ковбаса?

Знову у відповідь швидко закивала головою, що аж кучері підскакували.

— І розпис ніччю в клубі? Щоб тітонька, закутана в штору, питала чи ми згодні? 

Світлана погоджувалась на все. Замріяно вже являла себе в чорній довгій весільній сукні з червоною квіткою у кучерявому волоссі.

— А тоді вона скаже: тепер наречений може вкусити молоду. І ти вкусиш? Так? Ум-м-м, романтично! — склала долоньки докупи і притулила до грудей, покрутилася в своїй чорній сукенці і пірнула в обійми до свого коханого кровосьорба.

— І ти будеш Світланою Кровосьорб? 

— Угу, буду сьорбати твою кров по-тихеньку… Вічність…

Кінець