Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

Вікна Будинку виходять на Великі Подвір’я — голі, порожні місця, вимощені каменем. Подвір’я загалом чотирибічні, хоча подекуди трапляються з шістьма чи вісьмома боками — або лише трьома (такі Подвір’я доволі дивні й похмурі).

За межами Будинку є лише Небесні Тіла: Сонце, Місяць і Зорі.

Будинок має три Рівні. Нижні Зали — це Царство Припливів; їхні Вікна, якщо дивитися на них через Подвір’я, сіро-зелені від неспокійних Вод і білі від бризок Піни. Нижні Зали забезпечують харчування у вигляді риби, ракоподібних і морської рослинності.

Верхні Зали — це, як я вже казав, Царство Хмар. Їхні Вікна сіро-білі й затуманені. Іноді можна побачити, як цілу вервечку Вікон несподівано освітлює блискавка. Верхні Зали дають Свіжу Воду, що проливається у Вестибюлях Дощем і стікає Потоками зі Стін і Сходів.

Між цими двома (загалом непридатними для життя) Рівнями є Середні Зали, які є Царством птахів і людей. Прекрасна Впорядкованість Будинку дає нам Життя.

Цього ранку я визирнув із Вікна у Вісімнадцятій Південно-Східній Залі. Побачив, як по той бік Подвір’я визирає з Вікна Однодумець[5]. Вікно було високе й темне; шляхетна голова Однодумця з його високим чолом і охайно підстриженою бородою виднілася в Кутку. Він загубився в роздумах, як це дуже часто з ним буває. Я помахав йому рукою. Він мене не побачив. Я помахав енергійніше. Поскакав із великим завзяттям. Але Вікон у Будинку чимало, і він мене не побачив.

Повний список людей, які коли-небудь жили, і відомості про них

ЗАПИС ВІД ДЕСЯТОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Від виникнення Світу однозначно існувало п’ятнадцятеро людей. Можливо, їх було й більше, але я науковець і мушу спиратися на докази. Із п’ятнадцятьох людей, чиє існування можна підтвердити, живими наразі є лише я та Однодумець.

Тепер я назву п’ятнадцятьох людей, зазначивши там, де це має значення, їхнє положення.

Особа Перша: Я сам

Я вважаю, що мені від тридцяти до тридцяти п’яти років. Я маю зріст близько 1,83 метра та струнку статуру.

Особа Друга: Однодумець

За моїми підрахунками, Однодумець має від п’ятдесяти до шістдесяти років. Його зріст — близько 1,88 метра, і він, подібно до мене, відзначається стрункістю. Він сильний і підтягнутий як на свій вік. Його шкіра має блідо-оливковий колір. Його коротке волосся та вуса темно-брунатні. Він має бороду, що сивіє (вже майже стала білою); вона охайно підрівняна і злегка загострена. Особливо витончені кістки його черепа: яскраво виражені аристократичні вилиці та високе, показне чоло. Загалом я сприймаю його як товариську, але дещо сувору особу, віддану інтелектуальному життю.

Він науковець, як і я, а також єдина інша жива людська істота, тож я, звісно, високо ціную його дружбу.

Однодумець уважає, що десь у Світі заховано Велике й Таємне Знання, яке дасть нам колосальні сили, коли ми його відкриємо. У чому полягає це Знання, він не зовсім певен, але в різних ситуаціях натякав, що воно може включати таке:

1. перемогу над Смертю й набуття безсмертя

2. проникнення в думки інших людей шляхом телепатії

3. перетворення на орлів і літання в Повітрі

4. перетворення на риб і плавання у Припливах

5. пересування предметів самою лише силою думки

6. загашення й повторне запалювання Сонця та Зірок

7. панування над нижчими розумами та впокорення їх нашій волі

Ми з Однодумцем старанно дошукуємося цього Знання. Зустрічаємося двічі на тиждень (щовівторка та щоп’ятниці), щоб обговорити свою роботу. Однодумець сумлінно організовує свій час і ніколи не допускає, щоб наші зустрічі тривали довше, ніж одну годину.

Якщо моя присутність необхідна йому в інший час, він гукає: «Піранезі!» — доки я не надходжу.

Піранезі. Так він мене називає.

Це дивно, бо це, наскільки я пам’ятаю, не моє ім’я.

Особа Третя: Чоловік із Коробкою з-під Печива

Чоловік із Коробкою з-під Печива — це скелет, що мешкає в Порожній Ніші у Третій Північно-Західній Залі. Його кістки було викладено в особливий спосіб: довгі кістки схожого розміру зібрано та зв’язано шпагатом із морських водоростей. Праворуч розміщено череп, а ліворуч — коробку з-під печива, в якій містяться всі дрібні кістки: кістки пальців на руках, пальців на ногах, хребці тощо. Коробка з-під печива червона. На ній намальоване печиво, а також є написи: «Гантлі-Палмерс» і «Родинне коло»[6].

Коли я вперше натрапив на Чоловіка з Коробкою з-під Печива, шпагат із морських водоростей уже всох і розпався, і чоловік став вельми неохайним. Я виготовив новий шпагат із риб’ячої шкіри та заново зв’язав пучки його кісток. Тепер він знов у належному стані.

Особа Четверта: Прихована Людина

Якось три роки тому я піднявся Сходами у Тринадцятому Вестибюлі. Довідавшись, що в тій Частині Верхніх Зал щезли Хмари, тож вони ясні, чисті й сповнені Сонячного Світла, я заповзявся дізнатися більше. В одній із Зал (розташованій просто над Вісімнадцятою Північно-Східною Залою) відшукав напіврозвалений скелет, утиснутий у вузький простір між Постаментом і Стіною. З огляду на поточне розташування кісток я вважаю, що на початку ця людина сиділа, підтягнувши коліна до підборіддя. Стать скелета визначити не зміг. Якби я забрав кістки для огляду, то, можливо, не зміг би повернути їх на місце.

Особи від П’ятої до Чотирнадцятої: Люди Алькову

Усі Люди Алькову — скелети. Їхні кістки розкладено одне за одним на Порожньому Постаменті у Крайньому Північному Алькові Чотирнадцятої Південно-Західної Зали.

Я попередньо ідентифікував три скелети як жіночі та ще три — як чоловічі; також є четверо, чию стать я не можу визначити напевне. Одного з цих людей я назвав Чоловіком із Риб’ячою Шкірою. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою неповний, і чимало його кісток сильно обточені Припливами. Деякі хіба трохи більші за дрібні камінці. У кінцях деяких із них є маленькі просвердлені дірочки, а також шматочки риб’ячої шкіри. Спираючись на це, я дійшов кількох висновків:

1. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою старший за інші

2. Скелет Чоловіка з Риб’ячою Шкірою колись було виставлено інакше; його кістки були з’єднані ремінцями з риб’ячої шкіри, але з часом шкіра розклалася

3. Люди, що прийшли після Чоловіка з Риб’ячою Шкірою (ймовірно, Люди Алькову), відчували таку пошану до людського життя, що сумлінно зібрали його кістки й поховали його разом із власними мерцями

Запитання: чи варто мені,