Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Ні я, ні він ще не знали, що наступна зустріч відбудеться дуже нескоро.

Після мого пробудження я постійно чула про романтичні почуття Дана до мене. В замку очікували на весілля найближчим часом.

Чи кохала я Дана? Безумовно, я глибоко поважала і захоплювалася ним. Якби це відбувалося в моєму світі, я б негайно закохалася. Тим паче, що з боку Дана ставлення до мене було, безумовно, щирим. Не кажучи вже про мою зовнішність блондинки, яка традиційно приваблює чоловіків, я була чи не єдиною в цьому світі дівчиною, здатною зрозуміти його і розділити його устремління. Існувала тільки одна перешкода на шляху до нашого шлюбу. В моєму розумінні, світ, що породив нас, був нам обом і батьком, і матір'ю. Для мене в системі координат нового світу, де ми обидва опинилися не з власної волі, я і Дан були ніким іншим, як братом і сестрою. І цього я не могла подолати.

Як на біду, Дан не знайшов нічого кращого, як оголосити своїм людям, що я його жінка. Це не означало того, що під цим зазвичай мають на увазі, — між нами ніколи не було інтиму. Просто він не знайшов іншого способу пояснити мою появу. Так мало того, він дійсно зібрався зі мною одружитися. І що тепер накажете робити?

Хоча статус Вартової зробив мене рівною Дану, мене саму він чимало бентежив. Як дівчина кмітлива, я намагалася розпитувати Білосніжку. Птах схиляв голову набік, уважно дивився на мене й промовляв щось на кшталт: «Цей капітан такий кр-р-расунчик!» Так і не отримавши відповіді, я проводила час у безплідних спробах зрозуміти, яким чином я повинна виконувати свою місію, і що взагалі під цією місією мається на увазі.

Ні, я не бачила себе такою, що завжди ховається за спинами чоловіків, але й воїном у строю зі списом, луком або алебардою, хоч би скільки намагалася, не могла себе уявити. Думка про те, що робити далі, билася в моїй голові і прагнула вирватися назовні так само, як я прагнула вирватися із замку. Колись Дан розповідав, що на початку нашого знайомства я виглядала скуйовдженою і злегка неадекватною. Тепер я думаю, що, можливо, він був не так уже й неправий. Втомившись від бігу думок по колу, я піднімалася на стіни замку, завжди в супроводі охорони, і дивилася на навколишні сади, поля і ліси.

Дивна річ... Будь-яка жінка цього небезпечного світу багато чого б віддала за життя в теплі, ситості та безпеці. Але мене роль перлини в колекції дуже й дуже бентежила. Не вписувалася я в цю роль, з якого боку не подивися. Підозрюю, що красуню Білосніжку ця роль теж не дуже-то влаштовувала. Інакше навіщо їй залишати безпечний острів, де живуть чарівні птахи, і летіти до мене за тридев'ять земель. Та ще авантюристка. Тож ми з нею на пару сиділи в замку і чекали пригод. Треба сказати, вони не змусили себе довго чекати.

Йшов третій день після від'їзду Дана.

Ближче до обіду Білосніжка занепокоїлася. Вона вперто намагалася вилетіти з кімнати, що їй не вдавалося, бо єдине вікно було щільно зачинено. Побачивши це, я спустилася з нею у двір. Варто було вийти з вежі, як птах злетів угору, зробив коло, потім опустився мені на плече і прокричав у саме вухо:

— Поспішай, кр-р-расуне, а то заміж не візьмуть!

Я мимоволі здригнулася, а Білосніжка піднялася в повітря і стрілою вилетіла за межі замку.

Що-що, а дивацтва в поведінці птаха ігнорувати не можна, це я чітко засвоїла. Щойно вона зникла з поля зору, я розшукала Зерда і розповіла йому про поведінку птаха. Подумки я проклинала Білосніжку за те, що поставила мене в дурне становище — а як можна раціонально пояснити, що означає таке, м'яко кажучи, дивне попередження?

Нарешті Зерд подивився на мене. З самого початку моєї плутаної промові він робив вигляд, що зайнятий невідкладними справами, а насправді просто намагався приховати посмішку, що дратувало мене ще більше. Але Вартовий став серйозним і запитав, чи не шипіла Білосніжка. Ні, не шипіла. Ця норовлива дама знялася з місця і полетіла, не вдаючись у зайві, на її думку, подробиці.

Зерд наказав сідлати коней. Поки конюхи виконували наказ, я піднялася до себе і переодяглася в похідний одяг. Не минуло й чверті години, як ми виїхали із замку: я, Зерд і хеск Амед, який навідріз відмовився відпускати мене без його супроводу.

Мені вже доводилося спілкуватися з Вартовим Зердом. Люди вважали його в якомусь сенсі одержимим — одержимим ідеєю боротьби з демами, поганню. Причиною була його особиста історія відчайдушних набігів на південне узбережжя. Його зовнішність високого, чорнявого чоловіка з палаючими очима також сприяла цій думці. Тим не менше, у мене він викликав довіру. Я помітила, як трепетно ця людина ставиться до мене і Дана. Якби я могла відчувати до Дана хоч трохи романтичних почуттів, все було би просто чудово!

Дан абсолютно відданий ідеї захисту своєї землі — Міжгір'я, проте він дуже раціональна людина, якою я не була. І я точно знаю, що він заборонив би мені залишати замок, тоді як інтуїція наполегливо закликала слідувати за птахом. За ці дні я трохи зміцніла, і вже була в змозі триматися на коні. Мої супутники були озброєні, у мене ж зі зброї були тільки метальні ножі.

За декілька хвилин ми переїхали міст і заглибилися в ліс. Сутінкові дні залишилися позаду, і вважалося, що погані можна не боятися. Крім того, ліс був світлим, а наш шлях пролягав майже по прямій. За моїми підрахунками, проїхали декілька кілометрів, коли побачили Білосніжку, перелітаючу з куща на кущ. По обидва боки тягнувся чагарник, що змінився підліском, а далі коні зупинилися перед яром. На іншому його боці, на дереві Білосніжка заклично плескала крилами. Внизу глибокий яр був вкритий кущами. Я бачила, що моїм супутникам, як і мені, не дуже хочеться спускатися — хто знає, що ховається внизу. Придатного спуску для коней також не було видно.

Амед вирушив шукати обхід, а ми попрямували слідом за ним. Незабаром чагарник став зовсім непролазним. Яр тягнувся далі, а ми, перелякавши кількох пташок, повернулися назад. Кущі з іншого боку мали такий самий непролазний вигляд, а Білосніжка все не вгамовувалася. Стриноживши коней, ми почали спускатися вниз — Зерд, потім я, і за мною Амед.