Читати книгу - "Особливості боротьби зі Злом у провінції, Юрій Гадзінський"

* * *

          Вербицький був правий, коли говорив, що з янголами важко спілкуватися. Один з них дивився на мене з неприхованою відразою, але говорив спокійно:
          — Ось так, Антоне-Наближений. Був проведений цілий комплекс заходів, результатом якого стала остаточна перемога над силами Темряви. Далі слідував довгий підготовчий період, світ очікував Друге Пришестя. А всі останні події...
          Цей кабінет відрізнявся від земного аналога тим, що за вікнами приміщення взагалі нічого не було. Лишень світло.
          — ... Зараз сюди прямує палий Андрій, твій колишній куратор - Продовжив говорити інший чоловік. Худорлявий, невисокий. Людина.
          — Так, і він був відірваний від куди більш важливих справ, ніж розгрібання наслідків твого злодіяння, Наближений. — Закінчив думку янгол.
          Близько години вони пояснювали мені стан речей, а я мовчав. Не хотілося говорити. Револьвер вони вилучили одразу ж. На руки одягли кайдани, відвели мене до кабінету. Ніколи я раніше не був в місцях, подібних до цього. Якби мені колись сказали, що я скою потрійне вбивство людей зі священної зброї, що належить янголу, тільки через те, що про мене всі забули - я б, напевно, істерично розсміявся. Воїн світла та його колега не поспішаючи повідали мені про те, що відбулося насправді. Янгол зморщив лоба, встав, вийшов з кабінету. Смертний, що залишився зі мною наодинці, продовжив говорити.
          — Нічиєї провини немає в тому, що система у нас працює не так злагоджено, як хотілося б. Ти повір, я розумію ситуацію і твої дії, та і він — Воїн Світла вказав на двері, куди вийшов янгол — Теж може зрозуміти, але...
          “Але”.
          —... але на скоєне тобою повинна послідувати реакція. А Андрій дійсно не був в курсі, куди його відправлять, вся ця жорстка метушня перед пришестям, великий ажіотаж. Ну кажу тобі як є, простими словами, про декого… Ну, забули банально.
          — У нас в місті лишень я був з Андрієм. Чому забули саме мене?
          — Ну, по-перше, не тільки ти став жертвою інформаційних і кадрових дірок в системі. Просвітлений цей, Євген, також спочатку виявився в повному невіданні. Його так само залишив наставник. Андрій, навіть якби хотів, не зміг би тебе попередити, у нього було важливе завдання. Не все він тобі міг пояснити. А містечко ваше — маленька піщинка. І багато смертних нижчої ланки... Вибач, наближених, просвітлених, опинилися у твоїй ситуації. Звичайно, вони відчували дискомфорт від того, що відбувається, але все ж терпляче дочекалися кінця. Дехто навіть виконував свою звичну роботу, чим ти, власне, і займався на початку, судячи з твоїх слів, але далі... Ну, кгм, ти спочатку зробив дублікат ключів наставника з якоїсь причини, чи не так?
          А далі був обшук квартири куратора, позолочений револьвер, стара з колючим поглядом і бажання врятувати світ. Що за нісенітниця.
          — Чому ви не могли просто якось попередити? Щоб я просто заспокоївся і чекав?
          — Ти потрапив до нашого поля зору, на жаль, надто пізно. Кажу ж, не все працює ідеально в системі. Хто міг подумати, що ти, як наближений, настільки чутливо відреагуєш на певні зміни в енергетиці довкола? Ну не повинен ти по ідеї відчувати це настільки тонко. Так от. Зупинити тебе був відправлений один із солістів, але він запізнився. І ти його знищив. Що найважливіше: “вбивство” смерті — не вбивство зовсім, стара карга скористалася твоїм незнанням і за допомогою тебе пішла на незаслужений відпочинок. Але знахабніла баба ще отримає своє. Повернеться до роботи як миленька! Апокаліпсис — не привід не працювати, ага. А от використання зброї янголів, вбивство двох смертних і знищення соліста… Тут покарання неминуче. Винятків бути не може.
          Я чув це вже сьогодні. Але знову запитав:
          — Що сталося з усіма смертними навколо? І той хлопчина, я ж бачив, що він вчинить убивство дуже в близькому майбутньому.
          Співрозмовник зі співчуттям подивився на мене. Було видно, що він втомився:
          — Тому що ми залишили все без контролю, в зв'язку з повномасштабною підготовкою до пришестя. Так, тьма розросталася і поширювалася, посилюючи негативні тенденції всередині кожного смертного. Найгірші риси виявлялися чіткіше, найбрудніші думки приходили частіше. Але це тому, що Зло вже програло і йому нічого не залишалося, крім як підживлюватися таким чином. А ти — Воїн Світла поставив мені руки на плече — Не зовсім, отже, Наближений. Більш тонко відчував зміни, задовго до того, як твої колеги по всій країні почали теж відчувати. Промах палого Андрія в тому, що він не розгледів у тобі потенціал раніше. І все це в сукупності, твоя підвищена чутливість, знайдений револьвер...
          “Iніціатива не карається”.
          — А Женя?
          — Просвітленого Вербицького ми вже допитали. Він, власне, хотів з тобою побачитися, але наразі це неможливо. Він намагався тобі все розповісти, але не встиг, його теж відкликали.
          — Ну не знаю, а можна було б якось з’явитися мені уві сні? Підкинути записку? Написати повідомлення? Смс? Хоча б натяк дати? Соліста прислати з конвертиком?!
          Я вже чув усі їхні відповіді, але продовжував запитувати одне й те ж. Ніяк в голові не хотіло вкладатися те, що тепер мені казали. Повнісінька маячня виходила, яку не придумаєш навіть спеціально. Забули. Просто взяли і забули одного із найближених, котрий на них працює не перший день. А Андрій… От що б сталося, якби він просто мені ситуацію пояснив під час останньої зустрічі? Бісів алкоголік.
          — Антоне, пояснюю ще раз. Не внесли тебе до списків, от і все. Андрій запізнився із подачею. Ну ти як маленький, ніби не розумієш сам, що справи такого маштабу проводяться… — Він зупинився, щоб продовжити більш виважено — У нас більша половина кадрів гадки не мала, що планується зверху. Сам Андрій знав тільки, що його термінового переводять і що він більше не твій куратор. Вербицького внесли в списки, але теж трохи пізніше. В першу чергу вноситься столиця, обласні центри. Ну? Ну я співчуваю тобі чисто по-людськи, але не став одних і тих же питань по десятому колу.
          Безлад.
          Щодо солістів — я знав про них ще менше, ніж про смерть. Якось куратор обмовився, що вони схожі на потворних ляльок, виконують лишень певний тип завдань. Виходить, першою моєю помилкою стало рішення обшукати житло Андрія. Далі я взяв до рук зброю, відчув її міць і силу. Вона наповнила мої думки ілюзорною величчю та підштовхнула до подальших дій, але вельми опосередковано; головним ініціатором всього був я сам. У цьому полягає особливість зброї вищих істот: вона стає єдиним цілим зі своїм власником, надаючи сил для славних справ. У моєму випадку, позолочений револьвер зіграв зі мною злий жарт. Ось тобі і відважна боротьба з абсолютним Злом.
          Двері до кабінету відчинилися, увійшов янгол.
          — Ну все, можна оформляти. Чи ми палого чекаємо? Так чи інакше, його свідчення потрібні, особливо нарахунок револьверу.
          Воїн Світла подивився на мене. Ох і дістали вони мене всі. Я змучився. Від усього, що було, є, і, ймовірно, буде.
          — Та не хочу я бачити його набрякле лице. Оформляйте. Куди я можу пожалітися? Мені адвоката нададуть? Чи куди мене тепер?
          — Подання будь яких скарг ви можете обговорити з вашим адвокатом, котрий буде вам наданий уже найближчим часом.
          Голос смертного знову став холодним, а мова – діловою.
          — Все, більше не хочу розмовляти. Набридли ви всі мені. Дістали.
          Мої очі заплющлися, я відкинув голову на зручному кріслі.
          — Ну добре, і так допитаємо, в принципі — Байдуже буркнув янгол.
Втративши будь-який інтерес до моєї персони, янгол одразу зашурхотів паперами.
          Через деякий час мене вивели.

Кінець