Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

Худорлява невисока служниця випрошувала прибирання у покоях правителя не один тиждень, і тільки сьогодні через фатальний випадок їй це дозволили. Їй суворо наказали не затримуватися і повертатися до своїх постійних обов'язків якнайшвидше. То був шанс, про який вона мріяла так довго!

 Зайшовши в покої Скаїра, молода особа почала прибирання не з вікна, як її вчили, а з тумби біля широкого ліжка. І вичищала вона не зовнішні стіни, а внутрішні, уважно придивляючись до того, що лежало в шухлядах. Потім вона так само протерла невисоку шафу з іншого боку ліжка і перейшла до скрині, яка стояла у кутку на протилежному боці. Раптом обличчя служниці засяяло радістю. Вона схопила щось маленьке, засунула у свою сумку, зачинила скриню, озирнулася. Зовні нічого не змінилося. Серце у неї билося, як ніколи раніше, руки тремтіли, а зуби вибивали дріб. Вочевидь, що їй було дуже страшно, але перебувати тут далі було ще гірше. Залишившись задоволеною роботою, дівчина поспішила покинути темну обитель, спустившись вниз по порожніх сходах для слуг.

Ступивши на  невеличку рівну поверхню з останньої сходинки, струнка блакитноока дівчина прошмигнула в нішу під сходами. Вона почекала, поки два гобліни підуть далі, несучи зброю комусь нагору. Коли настала тиша, дівчина наблизилася до захованих під сходами запорошених дверей, які вона довго й уперто шукала кілька місяців. Тут вона згадала підслухану нею розмову двох центуріонів Скаїра про підземний хід, який веде із замку прямісінько в темний ліс. Ця розмова дала їй шанс на втечу, яку вона планувала з самого першого дня перебування в цьому лігві. Адже даровані їй від народження краса і витонченість змушували злих демонів постійно домагатися її, і дівчині часто доводилося спати під сходами, щоб залишитися непоміченою.

Розсудлива не по роках, вона зрозуміла, що ключі від цих дверей завжди носить із собою повелитель демонів. А роздобути їх стало можливим, коли одного разу, прислужуючи за столом володарю імперії, покірна і тиха служниця не виявила, що більше не чує легкого побрязкування з кишені короля, яке було постійним його супутником. Стало вочевидь, що він залишив їх у своїх покоях. І для того, щоб здійснити свою мрію, їй доведеться проникнути у свята святих цього замку.

Піднявшись навшпиньки, дівчина із калатаючим серцем намацала замкову щілину, яка знаходилася не звично високо, аж на рівні її маківки. Ці двері явно призначалися не для людей. Вона дістала вкрадену зв'язку. Їй пощастило першим же ключем відкрити замок. Служниця зраділа, подякувавши Богині за везіння, адже час швидко спливав. Вона доторкнулася до дверей, і ті з тихим скрипом відчинилися.

Раптом дівчина почула дитячий голос, який пролунав у її голові:

 «Допоможи мені. Допоможи мені». Ріель мотнула головою, ніби струшуючи наслання.

Але голос у голові зазвучав ще ясніше. Хтось відчайдушно кликав на допомогу. Дівчина вирішила, що внизу знаходиться такий же раб, як і вона,  і вирішила врятувати дитину.

 За дверима опинилися сходи. Ріель довелося повернутися і взяти один зі смолоскипів зі стіни, щоб освітити собі шлях. Озирнувшись на всі боки, дівчина зробила крок у темряву, і її одразу почав пробирати озноб – так холодно тут було. Сходи тягнулися глибоко вниз. А поклик про допомогу з кожним кроком ставав голоснішим. Діставшись кінця сходів, вона потрапила в невеликий коридор, в якому виявилося всього дві старі двері, розташовані одна проти одної. Тепер голос у голові став зовсім гучним. Дівчина важко зітхнула, очікуючи побачити страшну картину.

Служниця підійшла до дверей праворуч і штовхнула її долонею, але та не піддалася. Тоді вона штовхнула двері плечима. Той самий результат. Магічний бар'єр утримував двері. Ріель поставила смолоскип у підставку біля дверей, знову дістала з сумки зв'язок ключів і почала підбирати потрібний. Натертий до блиску і надламаний ключ підійшов до замку і відімкнув закляття. Двері відкрилися. Посеред темної кімнати стояв стіл. Під темним полотном на ньому щось лежало. Служниця оглянула кімнату, але дитину, яка кликала на допомогу, ніде не було видно. Дівчина швидко підійшла до столу і стягнула покривало. Її очі розширились від подиву. У світі, де вона жила, дракони були легендою. А перед нею зараз лежало справжнє драконяче яйце. Воно осяяло червоно-золотим світлом кімнату, вітаючи свою рятівницю.

І тут Ріель наповнили найдобріші почуття. Вона посміхнулася і погладила яйце. Від її дотику червоно-золотим коконом пройшла хвиля світла і воно засвітилося яскравіше. Щось невиразне спливло в пам'яті про розказану батьком казку про драконяче яйце і нового короля. Ріель знов простягла руку, щоб ще погладити свою знахідку, але раптом схаменулась. Час підтискав, згадувати і міркувати було ніколи...

 Блакитноока втікачка швидко загорнула яйце назад у тканину і поклала його в свою сумку на плечі. Також швидко вийшла з цієї кімнати і попрямувала до дверей навпроти. З другої спроби вона відчинила і ці двері, і яке ж було її здивування, коли виявилося, що ніякого підземного ходу тут немає. Це була така ж похмура і холодна кімната, як та, з якої вона щойно забрала сяюче драконяче яйце. Жах охопив служницю. Що робити? Як бути? Куди тікати? Тепер треба рятувати не тільки себе, але ще й свою знахідку.

Треба було терміново щось робити. Час минав, і незабаром можуть виявити, що її немає на городі, де вона щовечора збирає овочі на вечерю. Добре, що вона подбала про це ще вдень і залишила кошик з морквою, ріпою та буряком недалеко від кухні. Раптом у голові Ріель з'явився чіткий план, який можна спробувати реалізувати, якщо їй пощастить.