Читати книгу - "Настя , Сергій Олексійович"

Це тривало наче вічність. Та насправді через декілька хвилин з під'їзду вийшов третій хлопець. Разом з ним була дівчина. Сусідка з третього поверху. Вона була на два роки старше.

Та і хлопці, мабуть, дорослі, вирішила Настя. Вони пішли десь собі разом гуляти.  І вона теж пішла собі тихенько до дому.

Ось так вона і закохалася, сама не знаючи в кого. В хлопця якого бачила перший раз у своєму житті. В сині очі. В посмішку. В голос. В сміх. В постать.

Ох, Настя, Настя. Кохати це так боляче. От навіщо воно тобі. Але ж і солодко. Солодко. Кричали серце та душа. І було що в цьому таке неймовірне. Щастя чи що.

Настя помітила, що вже декілька днів поспіль, десь після шостої, хлопці постійно чекали біля під'їзду. Ні, Настя тут була зовсім ні до чого. Вони чекали на іншу.

Ліна. Сусідка з третього поверху. Доросла дівчина. Настя ніколи з неї близько не була знайома.

Але це ж було ще до того, як вона закохалася. Так несподівано для самої себе. А може просто прийшов її час. Час кохати.

Ах, Настя, Настя. Сині очі, біле волосся. Воно тобі треба те кляте кохання. Оці безсонні ночі. Мрії. Надія, як межує з фантастикою.

А час минав. Час линув. Ці вересневі дні зробили її іншої. Кохання завжди зміняє.

Настя про нього майже нічого не знала. Якихось три дорослих хлопці кожен вечір приходили до її сусідки Ліни.

Інколи вони чекали її на вулиці біля під'їзду. А іноді, коли був дощ, вони стояли усі разом на третьому поверсі та про щось голосно розмовляли. Сміялися. Веселі такі та шумні, як казали про них бабуся.

Ох, бабуся, бабуся, знали б ти як і з ким твоя люба онука Настуся мрія провести хоч один вечір поруч. З ними. Точніші з ним. З тим синьооким хлопцем. Веселим та балакучим.

Насті він дуже подобався. Дуже. Дуже. Кохаю. Кохаю. Думала вона усі ці дні. Всі її думки були саме про нього. І в школі та відома. Тілько про нього.

Вона мріяла як він вітається з нею. Як вони разом вигулюють їх кокер-спанієля. Як він темними вечорами проводжає її до дому. Як стоїть біля під'їзду та чекає саме на неї, а не якась там Ліну.

Але це було не можливо. Майже неможливо.

Так, вони були знайомі з Ліною. Завжди віталися. Та між ними були наче стіна. Велика така цегляна.

Дівчата були дуже різні. Ліна звичайна собі дівчина. Вона вже закінчила школа. Пила. Курила. Не те що Настя. В них зовсім не було нічого спільного, крім того, що вони жили в одному під'їзді. Але ж кохання робить дива.

Настя довго думала, як і що їй робити. В неї був план. Треба спочатку потоваришувати з Ліною. Стати такою як вона, хоча б, на перший погляд.

І тоді обов'язково вона зустрінеться з тим хлопцем і можливо йому сподобається.

Так вважала Настя. І в неї був план.

Ох, Настя, Настя. Жила собі та горя не знала. І навіщо воно тобі те кохання.