Читати книгу - "Плането, я тут. Гіркий досвід, Валя Sen"

«Де моя мама?» – це німе питання застрягло в голові дитини, змусило Валю спуститися зі сходів і йти до кухні. Вона здалеку побачила людей в білих халатах. А мами не було видно. Чим ближче підходила дівчинка до будівлі, тим сильніше стукотіло її серце, дихання стало дуже частим, Валя почала хапати ротом повітря, як риба, яку витягли з води. В очах дівчинки потемніло і вона втратила свідомість.

Коли Валя прийшла до тями, то не відразу згадала, що сталося. Нарешті вона зрозуміла, що перед нею мамине обличчя. Її мама сиділа в кухні на стільці і тримала Валю на руках. Біля них стояла немолода медична сестра і водила ваткою змоченою нашатирним спиртом перед носом дівчинки. Валя відвернулася від смердючої ватки. Медсестра поклала вату на стіл і промовила:

   – Маленька, ти більше так маму не лякай.

- Мамо, ти жива? – тривожним тихим голосом промовила дівчинка – А я думала, що тато тебе вбив.

- Жива я, жива, моя крихітко – плачучи і цілуючи доньку, приговорювала мама

В мами на голові запеклася кров і медсестра обробляючи рану умовляла жінку:

- Оля, дорогенька, напиши заяву. Може, посидівши три дні у в’язниці, він зрозуміє, що тебе не можна чіпати. Сьогодні тобі поталанило, бо сусіди побачили, що тут коїться. Але ж наступного разу це все може погано закінчитися. Подумай про дітей. Що оця крихітка буде робити без тебе?

- Лідіє Павлівно, не лякайте донечку. Вона і так боїться. Що дасть мені те, що я напишу заяву? Через три дні він прийде озлоблений і хтозна-як поведе себе далі. До цього моменту я йому не чинила супротив. А тепер буду оборонятися. Побачимо, що з цього вийде. Якби в мене було куди йти, то давно вже пішла б. А так куди мені з двома дітьми? І так ледве-ледве кінці з кінцями зводимо. А жити де? Тут господарство допомагає. Свої овочі, фрукти, яйця. Думаєте я не розумію? Але як буде, так і буде. Дякую Вам, що підтримали, допомогли. Тільки дуже прошу, не розповідайте людям про нас. Бо в селищі відразу поголос піде. На дітей пальцями будуть показувати.

- А ти що, думаєш тут ніхто не бачить і не знає, що у вас відбувається? Всі знають. Ну добре. Бережи себе і дітей. Поїду я.

Вночі Валя попросилася лягти поряд з мамою. Вона пошепки, щоб не розбудити тата, який спав в сусідній кімнаті, запитала

- Матусю, а чому татко б’є тебе і Ваню? Він тільки мене не чіпає. Чому він не любить вас? – при цих словах дівчинка притулилася до маминої руки щокою вдивляючись знизу вгору на мамине обличчя і чекаючи на відповідь.

- Донечко, тато наш хворий. Коли він попав під поїзд і йому відрізали ноги, то, щоб було не так боляче, в лікарні йому кололи морфій. Через цей морфій він став алкоголіком. Поки він не п’є – він дуже хороша, розумна і добра людина. Але коли вип’є, то стає монстром. – мама теж говорила пошепки

- То чому ми не втечемо від нього?

- Немає нам куди втікати. Ой, боляче! – зойкнула мама, коли Валя ненароком доторкнулася до синця на руці.

- Вибач, матусю! – злякано проказала дівчинка

- Та нічого, все нормально – відповіла мама

- А до тьоті Галі, чи бабусі чому ми не поїдемо? – не могла заспокоїтися Валя

- Донечко, у них свої сім’ї. Ми будемо там зайвими. Та й тата не можна залишати самого. Він без нас не впорається.

- Але чому ж тоді він так поводиться, якщо йому потрібна допомога? Він повинен сказати «будь ласка», а не битися.

- Ти правильно говориш – сумно промовила мама. – Але все набагато складніше. Давай будемо вже спати, бо я дуже стомилася.

Сон, що бачила тієї ночі Валя, був дуже химерним. Вона йшла по якомусь розваленому будинку і їй треба було піднятися на третій поверх. Вона по сходах обережно піднялася на другий поверх. Навкруг лунало завивання вітру, скрип, гул. Всі ці звуки змушували дівчинку тремтіти від страху. Але треба було йти далі і вона йшла, незважаючи на дрижання підлоги, на те що відвалився шмат стіни і впав просто перед нею, на те що десь близько закричала сова, наче попереджала дівчинку про небезпеку. Діставшись на сходовий майданчик між другим і третім поверхами, Валя скрикнула від несподіванки. Сходи на третій поверх розвалилися. А дівчинці конче потрібно попасти туди. Вона ухопилася за арматуру, яка стирчала з розвалених сходів, і намагалася підтягтися на худеньких ручках. Аж раптом з третього поверху вигулькнула голова тата, потім він простягнув руку, намагаючись допомогти Валі піднятися. Але через декілька секунд обличчя тата спотворила гримаса гніву і він закричав, як навіжений:

- Йди звідси!!!

Валя з переляку відпустила руки і почала падати в чорну прірву, що відкрилася під нею. Дівчинка закричала:

- Тату-у-у-у!!!

- Доню, доню, прокинься. Тобі наснився поганий сон? – мама торсала Валю, щоб та прокинулася.

Валя спросоння не могла зрозуміти, де вона і що відбувається. Коли зрозуміла, що то був моторошний сон, міцно притулилася до маминої руки повернувши обличчя до подушки, щоб мама не побачила її сліз.

Вранці Валя підійшла до тата і почала йому говорити, що не хоче з ним жити, бо він дуже поганий. Тато сердито запитав:

- Це тебе мама направила до мене? Я з нею поговорю.

- Не смій її чіпати! – закричала мала – Бо я тебе вб’ю!

- А ну йди геть від мене! – гарикнув тато – Ти диви, моє гімно буде мені вказувати. Я тебе годую, ти живеш в моєму будинку і маєш наглість кричати на батька?

Валя мовчки повернулася і пішла геть, бо боялася, що розплачеться. А плакати перед татом вона не хотіла. Вона його ненавиділа і …любила одночасно.

Після цього випадку були хороші дні, коли маленька залазила на плечі татові нахилялася до нього голівкою і цілувала в щоку, були часи, коли він щось розповідав їй цікаве, але були і ночі, коли тато приходив додому напідпитку і гатив у вікна й двері, якщо не відчиняли. А якщо відчиняли, то незважаючи на те що пізній час, починав сікатися до мами і все закінчувалося бійкою. Заспокоїти його можна було тільки зв’язавши. Але це було нелегко. Валя, ставши вже дорослою жінкою як тільки чула стукіт у двері чи вікно, здригалася і жах, що охоплював її, змушував тремтіти тіло.