Читати книгу - "Полюбити нове життя, Ольга Томашук"

Виписка. Повернення до дому. Старша донечка дивиться на мене повними очима сліз.  Відчуваю себе зрадницею, бо залишила її. Обіймаю. Цілую. Знайомлю з сестричкою. Почуття не змінилися. Всі охають, ахають, говорять як все чудово та прекрасно, радіють. Та я не відчуваю радості, а просто хочу, щоб присутні пішли та зачинили за собою двері. Хочу лишитися з дітьми сама, ну і з чоловіком. Чоловік мене зрозумів та підтримав і сам поговорив з родичами та відправив усіх святкувати появу нового життя до своїх батьків.

Один день змінюється на інший. А я все так само не відчуваю усіх тих яскравих почуттів та відчуттів про які усі так багато говорять. Відчуваю себе якоюсь зламаною та неповноцінною. Чоловік не розуміє мене. Він не розуміє чого мені не вистачає. Він вважає, що у нас все добре, що я хороша мама, яка все робить для своїх дітей. У нього ніколи не виникало сумнівів люблю я їх чи ні. Для нього все було очевидно. А я надалі продовжувала піклуватися про донечок та шукати в собі саме оті (правильні) почуття. А вони так і не з'являлися і я не розуміла чому. Вважала, що в мені є проблема. Все більше і більше накручувала себе.

Очі відкрилися на цю ситуацію раптово. Я сиділа зі знайомою на кухні та ми розмовляли про кохання. Вона розповідала мені про пристрасті між нею та її чоловіком, а я сиділа та не могла зрозуміти, як вона може з ним бути, адже він знущається з неї, принижує її та не поважає. Вона мені намагалась довести, що в них в стосунках вирують пристрасті, тому в них справжнє кохання. А я та мій чоловік помремо від нудьги у своєму спокої та й взагалі за її словами виходило так, що ми не кохаємо один одного. Для неї кохання – це пристрасть, а спокій – байдужість. І тільки після її слів до мене нарешті дійшло. Любов до дітей буває різна. В кожного вона своя і виражається по своєму. Для когось це турбота, для когось це демонстрація, а для когось гра. І це нормально. Бо ми різні люди та відчуваємо кожен  щось своє, особливе.

Для мене кохання – це затишок, взаємоповага, взаєморозуміння, турбота та прийняття.  Так само як і любов до моїх донечок. Можливо вона для когось непомітна, на перший погляд. Я достатньо холодна та недуже емоційна людина. Ну не вмію я так яскраво відчувати та проявляти свої почуття. Хіба це проблема? Ні, я просто така є. Я подарувала всю свою любов яку мала своїм сонечкам. Я продовжую робити це кожен день. Та тепер я спокійна, бо розібралася в собі та своїх емоціях.

Найголовніше те, що я бачу їх впевненість в тому, що я їх люблю. В них немає жодного сумніву. Вони відкриті та дарують мені свою любов у відповідь. Вони навчили мене відкриватись та ділитись своїми почуттями. До чужих для мене людей я все така ж холодна та неконтактна. Для своїх рідних я відкрита та готова ділитися своїми емоціями, почуттями та огортати їх своєю любов'ю.

Найважливіше, що я зрозуміла з появою дітей, це те, що не потрібно переймати на себе досвід інших. Послухати – так. Подумати над тим чи цей досвід буде корисним для мене також так. Але сліпо повторювати крок за кроком не потрібно. Бо я інакша людина і те, що є добрим та корисним для когось для мене може виявитись марною витратою часу. Так, є купа книжок та різної інформації про те як треба робити те чи інше, але ще ніхто не написав книгу про те як правильно жити. Такої книги просто не існує.

Будь-який чужий досвід може виявитись цікавим та корисним. Та не потрібно рівняти себе до інших, не потрібно копіювати чуже життя. В мене є своє життя, свої погляди, свої знання та відчуття. І я буду орієнтуватися тільки на них. Мій досвід особливий, як і досвід тисячі інших жінок. І знецінювати себе, свої почуття, свої думки та свій досвід я тепер не дозволю нікому. І мені абсолютно не соромно за те, що я так і не навчилась яскраво проявляти свої почуття та любов.

Я подарувала цьому світу два безцінних, нових життя. І я пишаюся собою. Пишаюся тим, що зробила, що подолала, що поборола. Пишаюсь тим, що мої діти мене люблять і не мають жодних сумнівів, що до моєї любові до них. Це доказ того, що я йду вірним шляхом і все зробила правильно. І тепер ніщо не заважає мені сказати, що я вмію любити. Я люблю своїх донечок. І вони найкраще та найцінніше у моєму житті. Я змогла полюбити нове життя. І полюбила я це нове життя з нашої першої зустрічі. Тепер я в цьому не маю сумнівів.

Кінець