Читати книгу - "З роду старої крові, Анна Мавченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Подумавши про це, він якось враз розслабився й заспокоївся. Занесена над обличчям нелюбої дружини рука завмерла, а згодом опустилася.
– Ти така нікчемна, – видихну чоловік гидливо, а тоді поправив на плечі королівську мантію й ліниво повідомив: - Збери речі своєї доньки – завтра зранку вона вирушить до Колінора як наречена Його Величності короля Артмена.
– Що? – голос королеви Аліші здригнувся.
– Коли ти встигла оглухнути? – невдоволено поцікавився в неї чоловік, а тоді, схопивши бідолашну за волосся, притягнув до себе й гаркнув їй просто у вухо: – Кажу, твоя дитина невдовзі стане королевою Кастірману. Пишайся нею!
Очі жінки округлилися чи то від здивування, чи то від жаху, а, може, від усього разом. Неприємна новина невимовно вразила її й ненадовго спантеличила.
– Але ж… – промовила нерішуче, – Еллі надто слабка. Крім того, невдовзі настане та сама ніч. Вона самотужки не переживе її. Благаю, Ваша Величносте, змилуйтеся над нашою дівчинкою!
– Якщо здохне – така її доля, – розвів руками король невдоволено.
Хоч йому не хотілося, щоб це дівчисько померло перш ніж народить сина. Мабуть, лише тому він додав, розщедрившись:
– Але можеш послати з нею когось зі слуг, щоб наглянули. І нагадай Корнелії, що вона вже давно дозріла для материнства. Нехай хоч якось послужить своєму королівству.
Королева безсило схилила голову й стисла пальці в кулаки. Всі ці роки вона смиренно терпіла побої й приниження лише задля безпеки своєї доньки. Розуміла, що король не пожаліє навіть власну дитину, якщо раптом надумає провчити непокірну дружину. Якби не Еллі, вона б уже давно начхала на власне життя й поставила свого деспотичного чоловіка на місце. Мабуть, убила б, – про це вона мріяла останні кілька років. З цією думкою засинає ввечері й просинається зранку, з нею їсть, п’є, дихає…
Аліша ніколи не кохала короля Сайріфії. Так, у молодості він здавався їй привабливим і збіса харизматичним, однак їх союз лишень був наслідком взаємовигідної угоди між плем’ям Морнів, котре потребувало технологій розвиненого Середнього світу, й королівством, чий правитель далекоглядно дбав про захист власних територій. Старий вождь чудово знав, у чиї руки віддає найстаршу доньку, проте вантаж відповідальності за тисячі життів, які довірили йому своє майбутнє, не залишив іншого вибору. У ті часи плем’я з’їдала страшна хвороба. Люди потребували ліків і харчів, які люб’язно погодився надати правитель Сайріфії. Направду, тоді він востаннє проявив свою добродушність і милість. А вже ввечері, після весільного бенкету, силою взяв новонаречену дружину, з насолодою принісши їй стільки болю, наскільки тільки був спроможний. Тієї ночі Аліша ясно усвідомила, до лап якого монстра втрапила. Її прекрасне життя безповоротно втонуло в безпросвітних глибинах жаскої безодні. І єдиним вогником щастя в ній стала єдина донька. Дитина, котру боги з народження прирекли не на життя – на тяжке існування в без того огидному світі. А втім, це дитя росло щирим і світлим, з відчайдушним бажанням жити й пізнавати світ. Дивлячись на своє чадо, королева знову і знову відшукувала в собі сили на ще один день безрадісного існування – й так останні вісімнадцять років.
Попри те, що понад усе мріяла про смерть.
Однак тепер Осмальд нахабно зазіхнув на її маленьке диво. Надумав забрати в неї найцінніше – той єдиний хороший дарунок, на який спромігся за роки їх подружнього життя. Аліша чудово знала, яка репутація в короля Артмена, розуміла що він нічим не кращий за її власного ката. Інакшому Осмальд нелюбу доньку б не довірив. А тому королеву пройняв скажений відчай. Знаючи, що вже нічим не зарадить, вона однаково кинулася в ноги королю.
– Благаю! Молю! Не робіть цього! – видихнула важко, наче з останніх сил. – Не губіть життя Корнелії. Доля з нею й без того жорстока.
– Трясця! – лайнувся чоловік, відштовхнувши ногою надокучливу жінку, й додав іронічно: – Не ганьбися так, ти ж, зрештою, королева!
Скривився, угледівши на поверхні чобота сліди слини. Зігнувся, підхопив шмат дорогої сукні, в яку тут і зараз була вдягнена його дружина, витер невеличку пляму й стрімголов вилетів у коридор, мало не збивши дверима Еллі. На щастя, саму сміливу слухачку він не помітив: та вчасно відскочила вбік, пірнувши у темряву важкого довгого гобелена, а кілька секунд потому вбігла до спальні матері.
– Ваша Величносте! – вигукнула вона, побачивши скорчену на підлозі постать жінки.
Та тихо давилася гіркими сльозами й не одразу збагнула, що знову не сама. На донці сфокусувала погляд, лише коли Еллі впала на коліна поруч і бережно опустила голову матері на свої худі стегна.
– Що ти тут робиш? – спохватилась Аліша, вмить припинивши беззвучну істерику.
– Я чула вашу з королем розмову, – зізналася неохоче. – Хоча думала застати тебе саму. Ось, сплела тобі намисто – подарунок на день народження.
Еллі дістала з кишені прикрасу із трьох шарів кольорових каменів. Усі намистини мали різну форму, вагу, ступінь прозорості й дорогоцінності, а ще різко контрастували з темним кольором королевиної сукні й блідим відтінком шкіри, однак Аліші сподобалося. Цей дарунок зігрів їй серце, трохи підбадьорив і втішив після митті цілковитого розпачу. Жінка криво всміхнулася й бережно взяла до рук прикрасу.
– Якщо придивишся – побачиш викарбувані на камінні літери наших імен. Довелося повозитися, але я хочу, щоб ти знала: я завжди буду поряд, якщо не фізично, то серцем і думками – точно.
– Еллі, – видихнула королева, силуючись стримати нові сльози. Горло зсудомило так, наче його стисли пазурі лютого звіра, однак жінка спромоглася додати тихо: – дякую!
– З днем народження, мамо! – Корнелія міцно обійняла найріднішу в цілому світі людину, на кілька секунд завмерши в незручній позі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З роду старої крові, Анна Мавченко», після закриття браузера.