Читати книгу - "Фатальна ніч, Влада Клімова"

Пройшло ще трохи часу, а я не здавалася й продовжувала плисти поміж стрімких берегів безжального чоловічого світу. В мене навіть почали з’являтися якісь напрацювання та зв’язки. А люди з вищого світу інколи здивовано поглядали в бік худорлявої дівчини, в дорогому чоловічому костюмі й стримано посміхалися мені, адже я не вимагала до себе ніякого особливого ставлення.

Та після одного інциденту з колегою в іншому місті, я згадала про настанову старенького адвоката. Він ще й досі здалеку опікав мене й частенько телефонував з теплої Хайфи. Ідея з двійником начальникові моєї охорони зайшла відразу до душі. Труш весь розквітнув та наче заспівав:

– Я скільки разів натякав тобі? Але Ваша величність повинна все робити самостійно. Хоч когось слухаєшся, слава Богу! Завтра ж приведу тобі кілька кандидаток, на вибір. Тільки знаю, що одна точно підійде.

– Це ж чому так, Владе? Просуваєш свою знайому? – посміхнулась я йому.

– Ну, вона дійсно моя давня знайома. Але ж навіщо мені просувати кандидаток на смерть? Хоч Аліна побувала вже не в одній колотнечі. Я лише наразі зрозумів, які ви з нею неймовірно схожі.

– Ой, так уже й на смерть! – тяжко зітхнула я. – Ще ж не було прецедентів...

– Звідки тобі знати? А може й були. Просто напохваті ти завжди маєш мене, – таємниче посміхнувся Труш і пішов порадувати претенденток.

Я не витримала й підвелася та уважно подивилась на себе в дзеркало. Нічого особливого: метр сімдесят, традиційна шатенка, звичайнісінькі риси обличчя. Гордістю є хіба що статура. Оті омріяні жінками 90х60х90 у мене присутні, бо я ще не народжувала. А всі мої одногрупниці вже мали діточок та забули про стрункі ніжки й тонку талію назавжди. Добре, трохи відірвемося від серйозних тем та побавимося кіношними трюками, зі схожістю каскадерів. Може з того щось і вийде, чи дівчина підмінить мене на якомусь незначному заході, а я відпочину.

З цими думками я поговорила з нашим індійським партнером, переглянула деякі папери та вже збиралася додому, як знову до кабінету увірвався радісний Труш і сповістив, що Аліна вже за дверима  чекає зустрічі зі мною.

– Ну, заводь! Чого ти такий рухливий, як той коник-стрибунець, – хмикнула я, дивлячись на його щиру радість та ледве не випала зі свого високого крісла.

До мого офісу увійшла жінка, що разюче нагадувала мене! За всі ці роки поневірянь чоловічим світом я бачила багато дивини, але себе поруч у тривимірі – ще ніколи...

Дівчина посміхнулась привабливою усмішкою і все зіпсувала! Посміхалися ми точно по-різному, але все одно були дуже схожі.

– Вітаю, пані Зоряно. Я Аліна. Труш сказав, що Вам потрібен двійник. Ви не дивуйтеся, будь ласка, це Влад мене трохи переробив, – вона ввічливо простягнула руку, а потім зняла перуку й зі своєю чорнявою сучасною стрижкою, слава Богу, перестала бути мною.

– Дуже приємно, Аліно! Тобто Ви відразу згодні? А може Вам не підійдуть якісь умови. Чи цей  нестримний суб’єкт вже змалював все як годиться? – посміхнулась я у відповідь ще одному своєму янголу-охоронцю.

– Змалював. Та мені наразі дуже необхідна така робота. Мама лежить з онкологією й лікування потребує значних коштів. А ще в мене на шиї є маленький бешкетник. Тому я з радістю погодилась би й на меншу зарплатню, – миттю відкрила жінка жінці, що її привело сюди.

– Співчуваю Вашій мамі. А бешкетник - це ж добре. Ось про мене кажуть, буцімто маю все. А в моєму домі постійно проживають лише тиша й пустка. І спілкуюся я тільки з гаджетами та діловими людьми. То де ж воно: оте ВСЕ?.. Вітаю, Аліно, Ви прийняті. Графіки роботи й переміщень - це до Влада. Наразі Ви вільні, – одночасно поскаржилась я на життя й підсвідомо перетворилась вже на залізну леді. Тільки десь глибоко в душі пошкодувала, що ця дівчина нещасна, але жива. А я все більше нагадую собі та людям безсердечну каменюку.

Продовжуючи жаліти себе, я всілася на край власного столу та задумалась про нездійснене. От навіщо я обрала собі за родину жорстокий світ бізнесу, коли могла зустріти десь посеред вулиці звичайного симпатичного хлопця й наразі теж гордо казала б усім: «Маю малого бешкетника...» Звідки мені було знати, що втрата рідної людини відболить і залишиться в пам’яті? А життя на місці не стоятиме й мені теж страшенно захочеться відчути теплу долоню на своїй руці чи просто добрий погляд, що загляне в мої скуті офіціозом очі.

Задоволені підлеглі пішли оформляти договір, а я ще раз похитала головою вслід сильній дівчині, що зголосилася серед своїх болючих проблем захищати мене. За миттєвою слабкістю бабської душі я просто забула неймовірно тяжкий шлях усміхненої випускниці вишу до суворої володарки мартенів та електропечей. Та я ж не обирала таку долю, це вона навіщось обрала мене.

Наступного дня вірний Труш привів на вибір ще трьох кандидаток, але мене заклинило на Аліні. Я з легкістю відмовила їм усім, бо ті жінки були на мене зовсім не схожі. Та ще й поводилися зверхньо, наче наймалися няньками до малої дитини. Влад мовчки стояв позаду, в кутку, й ледь помітна посмішка грала на його суворому чолі. Він був зі мною поруч з самого початку й прекрасно знав, що нахабством мене не взяти. Так, ті жінки пройшли десь своє військове пекло, але мені потрібна була напарниця, подруга і вірне серце. Тому вони залишилися ні з чим, а Труш відчайдушно змахнув рукою й підсумував:

– Як добре, босе, що тобі не потрібно обирати чоловіка, бо тут недостатньо було б і заморського принца. Спробую ще профільтрувати анкети в мережі.