Читати книгу - "Земля мертвих"

самому «Сквонку» вона танцювала лише три дні на тиждень, а решту часу знаходила собі численні підробітки. Бігала в пошуках ролей по провінційних закладах, виступала приватно на парубоцьких вечірках і давала уроки стриптизу на вечірках прощання з дівуванням. Складалося таке враження, що танець на пілоні — перша й остання річ, про яку згадували молодята перед весіллям…

Борнек, як прихильник певних штампів, висунув припущення, що Софі підзаробляла тим, що спала зі своїми шанувальниками. Він помилявся. Не знайшли ані сліду якогось клієнта. Вона більше полюбляла спорт та духовні вправи: хатха-йогу, медитацію, марафони, гірський велосипед… Але це не заважало їй зустрічати впродовж місяця сотні різних суб’єктів під час спектаклів або на велосипедних доріжках. Усі вони могли виявитися підозрюваними.

Наприкінці тижня Корсо відчув, що йому таки доведеться незабаром розслідувати цю справу. За відсутності результату часто траплялося так, що команду міняли, хай навіть задля того, аби відчути бодай якесь просування. До того ж медійний тиск і цікавість до злочину значно посилилися. Тут містилися всі складники доброї старої кримінальної хроніки: порнографія, кров, таємниця…

Словом, Катрін Бомпар, керівниця Бригади карного розшуку, домоглася від прокуратури, аби та продовжила термін розслідування очевидного злочину, — у цей період на копів не тиснув ніхто, навіть суддя, — а потім вона покликала Корсо. Стефан не поспішав. Бомпар швидко збила з нього пиху — довелося підкоритися. Вона була старшою за рангом, до того ж «хрещеною матір’ю за покликом серця», бо свого часу допомогла уникнути в’язниці, а тоді він нічим не відрізнявся б від тих негідників, за якими полював уже близько двадцяти років.

Цього самого ранку йому мали передати повноваження. Корсо зачинився в кабінеті на цілий день, щоб вивчити матеріали, — п’ять грубезних тек, — а тоді під вечір повідомив новину членам своєї групи й роздав план дій, який сам і склав. Наказав їм владнати поточні справи, аби з наступного дня вони були повністю готові. Інструктаж о 9-й ранку.

У залі знову запалили світло. Мамзель Нітуш підхопила гірлянди, Лова Долл теж уже, напевно, пішла собі геть. Він усе пропустив. Лише тепер, коли всі повставали з місць, у вічі йому впали розвеселені й задоволені міни глядачів. І знову, щоправда не вперше, у ньому спалахнула ненависть до всіх оцих добродіїв.

Пропустивши їх поперед себе, він надибав чорні двері справа від сцени — потрапив за лаштунки. Час навідатися до господаря закладу, П’єра Камінські.

2

Корсо вже давненько його знав: під час роботи в БПТЛ у 2009 році йому довелося заарештувати шельму — він пригадав собі всі його судимості.

П’єр Камінські народився поблизу Шартра в 1966 році та полишив сімейну ферму, коли йому виповнилося 16. Спочатку він був панком із собакою[5], згодом став жонглером, потім ковтачем вогню, а в 22 роки вирушив до Америки. Там він учащав до позабродвейського товариства[6] (принаймні за його словами), доки повернувся у Францію в 1992 році та заснував нічний клуб «Харизма» недалеко від площі Республіки. Минуло три роки, і його заарештували та засудили за побиття й поранення однієї зі своїх офіціанток. Умовний термін. Банкрутство. Втеча.

Згодом він знову з’явився поблизу каналу Сен-Мартен, де відкрив «Облудника», клуб для любителів оргій. Бізнес процвітав, аж доки його спіймали на сутенерстві й засадили на добрих три роки. Він просидів лише два. У 2001-му бос відродився з попелу й заклав «Шарпея», стриптиз-клуб на вулиці Понтьє, що проіснував вісім років, а згодом був закритий, бо виявилося, що там «торгували людьми». Камінські наразився на ще одне звинувачення, а заразом його запідозрили ще й у вбивстві однієї з танцівниць, яку знайшли понівеченою на смітнику за кілька кварталів від закладу. Тоді він вийшов сухим із води (свідки й позивачі пощезали) і знову заліг на дно. Слушно вчинив: Корсо був упевнений у його причетності до злочину й облагодив би справу на свій розсуд. Насамкінець звідник знову вигулькнув у 2013 році, коли відкрив «Сквонк», який мав чималий попит.

Корсо дістався до вбиральні, де дві стіни займали тримачі для костюмів, а на третій висіла низка гримерних дзеркал з підсвіткою в рамах. Тут панував веселий гармидер: на столиках валялися засоби для макіяжу, на долівці, як на полі бою, в безладі лежали валізи на коліщатах, туфлі, бутафорія.

Більшість міс досі вешталися напіводягненими. В куточку stage kitten (те саме, що збирачка м’ячиків на тенісному корті, але тут з підлоги доводилося піднімати бюстгальтери й труси) чіпляла свою здобич на вішаки. Чечіточник — чорна шкіра, рожевий костюм — сидів на ослінчику та пригвинчував залізні набійки собі на туфлі.

— Камінські? — звернувся Корсо до темношкірого.

Хлопчина зміряв копа очима. Його ні здивувала, ні налякала поява ще одного поліціянта: щойно Ніну було вбито, вони зачастили до них щільними рядами.

— У кінці коридору.

Корсо переступив надувний гамбургер завбільшки з пуф, капелюхи з пір’ям, атласні корсети, таїтянські намиста… Аж раптом його пройняла ніжність до дівчат, адже ті самі вигадували сценарії, шили вбрання й відшліфовували хореографію. Він пригадав, як у дитинстві переодягався в Індіану Джонса або вдавав із себе Брюса Лі перед дзеркалом спальні у притулку.

Корсо зайшов без стуку. Спершу побачив помічника режисера, який направляв плафон, видершись по драбині під саму стелю. А тоді й уздрів самого Камінські, що з голим тулубом, у спортивних штанях, руки — в боки, уважно пильнував за діями техніка, ніби йшлося про будівництво мосту через річку Квай.

Чіткість ліній худорлявого обличчя підкреслювала армійська стрижка. Мав відповідно збудоване, накачане тіло з міцними, натренованими м’язами. Чи не найвідоміший у столиці продавець порнопродукції нагадував десантника, який щойно втік із зони військового конфлікту.

— Отакої, — сказав він, коротко поглянувши на Корсо, — знову прилетіли.

Корсо помітив, що він стояв босоніж на кокосовому килимі, який, либонь, правив за татамі на підлозі.

— Здається, ти не надто здивований.

— Останнім часом копи занадилися до мене — аж гай шумить.

Корсо спромігся на посмішку.

— Завітав, бо маю кілька питань до тебе.

Без жодного попередження Камінські став у позу дзенкутсу дачі: попереду нога зігнута, позаду — витягнута, кулаки — стиснуті й готові до бою.

— Взяли мене під варту, та все вам замало?

Борнек без вагань затримав Камінські з огляду на його попередні подвиги. І знову схибив. Комісар був змушений відпустити пройдисвіта за кілька годин: у нього виявилося алібі.

Камінські різко обернувся в бік