Читати книгу - "Справжній принц, Богдана Малкіна"

Одягнений принц був у звичайні джинси, футболку з блакитним принтом, білі кросівки та шкіряну куртку. Саме по погоді, еге ж. Як лишень пройшов від дороги до дверей, не відморозивши королівської крові ноги? 

За його спиною, під ліхтарем стояла біла спортивна автівка. Серйозно, дорогий принце? Ти не знаєш, що таке прогноз погоди?

Опустивши ключку, Ханна розслабилася. 

– Можна мені увійти?

На біса він їй тут був потрібен? Вона просто хотіла подивитися кляті мелодрами й піти спати до своєї кімнати. 

Але з іншого боку, він був публічною людиною і міг розповісти на увесь світ, як нечемно поводилися з самим Акенійським принцом.

Александер не припиняв тепло усміхатися, чим страшенно дратував. 

– Заходь. Зараз принесу мобільний, він нагорі. Можеш поки зачекати на дивані.

А нічого, що вона отак по-звичайному з ним? На “ти”, без реверансів, поклонів та благань дати автограф? Що як вона зобов'язана звертатися до нього шанобливо? 

– Ваша Королівська Вельможносте, – бурмотіла Ханна, перериваючи кімнату в пошуках смартфона, – присядьте на ось цей напіврозвалений диван у нашому вбогому помешканні й подивіться дешеві мелодрами, поки я принесу вам мобільник на золотій таці. Щоб ви могли забратися звідси якнайскоріше! На бога, де цей смартфон?

Його не було. Ніде. Ані в кімнаті, ані у ванній, ані в спальні Катаріни. Спустившись на перший поверх, дівчина зустрілася поглядом із принцом, який знову блискав ідеальними білими зубами. Він що взагалі не припиняв усміхатися весь цей час? 

Сидячи на безбарвному сірому дивані, Александер у своєму надто дорогому одязі не вписувався в їхній інтер'єр. Аніскілечки. 

– Мобільного не знайшла, проте на кухні є стаціонарний. Ми так рідко ним користуємося, що я про нього вже й забула. Ходи за мною.

Не дочекавшись, поки принц підведеться, Ханна попрямувала до кухні та, здійнявши слухавку, приклала її до вуха. Тиша.

– Дивно, – сказала, повертаючись до хлопця, – не працює. Значить, інтернет теж відсутній.

Він знов усміхався. Хоча цього разу дещо ошелешено, розгублено і навіть трохи сумно. Ханна дивилася на принца й не могла повірити, що очі можуть бути настільки блакитними, як в цього хлопця.

– Вибач, що прошу про таке, та… чи можна мені зостатися тут?

Ханну наче громом прибило. Як він собі це уявляв?

– Тут?! Але я збиралася…

Йому постелити на дивані? Та він же там не поміститься зі своїм гігантським зростом!

– Вибач, я тоді, мабуть, піду. 

Не припиняючи усміхатися, Александер розвернувся й рушив до виходу. Ханна запанікувала. Якщо прожене і він замерзне в своєму авто, або ще гірше – десь на засніжених вулицях дорогою до міста, фанатки майбутнього короля їй цього не пробачать.

– Стій! Там же заметіль... Залишайся.

– Дякую, – видихнувши, Александер помітно розслабився. – Можна мені до вбиральні? 

– Вийдеш і одразу за сходами зліва.

Провівши принца поглядом, Ханна залізла в холодильник та дістала звідти продукти для сендвічів. Ніч обіцяла бути довгою та нестерпною.