Читати книгу - "Заборонений плід, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вирок - я, Соболєва Євгенія Михайлівна... і т. д., вступаю в право спадкування на нижче розписаних умовах... Далі повний триндець: моїм опікуном призначається Соболєв Дмитро Володимирович, рік народження... на нижче розписаних умовах...
- Ви, що, з дубу рухнули?! - обурено перебила я адвоката, - Мені вже вісімнадцять! Який к чорту опікун? Тим більше, йому тільки двадцять вісім років!
- Таке побажання вашого батька. Для вашого добра.
Обурюватись далі мені не дозволив знову байдуже зачитуваний текст. Загальний зміст зводився до того, що до двадцяти одного року я цілком та повністю залежу від незнайомого родича, який сидить поруч. Навіть не близького. Усе рухоме та нерухоме майно, усі рахунки, коротше, повністю все, до мого, чорт-чорт-чорт, двадцяти одного року перебуває під одноосібним контролем мого дядька. Ну який він дядько? Максимум старший брат, якого бачу вперше в житті. І він тепер матиме право все вирішувати за мене. Якщо я, звісно, не надумаю йти працювати. Спасибі, батьку, удружив! За він що так зі мною? Мій батько далеко не бідна, а точніше дуже небідна людина. Була! Боюся подивитися вбік та побачити реакцію родича на можливості, що настільки дивовижно відкриваються для нього. Але все ж не витримую та повертаюся з відкритим у подиві ротом, коли чую незворушне:
- У разі моєї відмови, які ваші подальші дії?
Марина Олексіївна губиться, але доволі швидко бере себе в руки й усміхається.
- У мене для вас, Дмитре Володимировичу, лист від Михайла Павловича, - простягає йому простий білосніжний конверт, той не поспішає його брати, дивиться, злегка насупивши брови, - єдиний проблиск невдоволення, що проявився на обличчі, - Михайло Павлович передбачав вашу відмову. Вам варто це прочитати.
Усе ж бере та відходь до панорамного вікна. Спиною до всіх присутніх відкриває лист та читає.
Я не розумію, що відбувається.
- А мені лист? - якось розгублено запитую.
Марина Олексіївна тільки співчутливо хитає головою. Як так? Мій люблячий, завжди турботливий батько не написав мені жодного рядка. А цьому цілий лист, який він вже хвилину читає! Або мені так здається! Злість змішалася з образою. В очах з'явилися сльози, які я смикано стерла.
Дядько нарешті повернувся до мене та, злегка примруживши очі, спокійно сказав:
- У найближчі три роки нам доведеться навчитися співіснувати, крихітко, - лише на інтуїтивному рівні в його голосі можна було почути роздратування.
Всередині мене все обірвалося.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонений плід, Валерія Дражинська», після закриття браузера.