Читати книгу - "Обурливо гарна, або Ліки Його Високості, Ольга Обська · автор"

Двері відчинилися, і в кімнату один за одним увійшли двоє чоловіків. Перший — молодий, довготелесий, з куцою юнацькою борідкою, одягнений так само як і хлопець, що тримав Сніжану за руку. Другий — сивий, грізний, глибоко за шістдесят, у чорному балахоні до підлоги. В обох на шиях висіли круглі медальйони.

Сніжана, не дарма ж майбутній медик, мала достатню холоднокровність, щоб визнати кілька неприємних для себе речей. По-перше, це точно не сон. Усі відчуття не просто прокинулися — загострилися настільки, що в реальності того, що відбувається, не було можливості сумніватися. По-друге, ці двоє новоприбулих навряд чи збираються виконувати роль рятівників. Сивий глянув на неї спідлоба так грізно — аж повіяло арктичним холодом. Таким поглядом, що виморожує душу, не володів навіть професор Черняк, який читав загальну хірургію і називався студентами не інакше як Торувач, тому що за будь-яку помилку розмазував в коржик з невідворотністю багатотонного асфальтоукладача.

— Я ж казав, що брат Йоханнес не дотримується святої клятви, — гидким тоненьким голоском пробелькотів довготелесий.

Слово «брат» не ввело Сніжану в оману. Навряд чи тут мається на увазі споріднений зв'язок, імовірніше за все трійця — представники якоїсь організації, якогось братства.

Дивно, як Сніжана взагалі їх розуміла. Вони ж говорили явно не українською, але їхня мова звучала для неї як рідна. Вона навіть не відразу усвідомила цю нестиковку — настільки звичними для вуха були звуки чужої мови.

На обличчі сивого не сіпнувся жоден м'яз. Воно продовжувало залишатися кам'яним.

— Я дуже розчарований тобою, брате Йоханнесе, що ти пішов на повідку поклику плоті і осквернив обитель нашого чоловічого ордену, привівши сюди жінку.

— Ні, — схвильовано захитав головою господар кімнати, — ні, що ви, Батьку-настоятелю, я не наважився б порушити святої клятви. Вона не справжня. Це лише видіння. Я знайшов записи брата Торвалда, який жив у цій келії до мене. Там був описаний магічний ритуал, який допомагає заспокоїти плоть, що жадає розрядки. Я лише хотів перевірити, чи справді з'явиться видіння.

— Іди до мого кабінету, — холодно перебив настоятель. Лід у його голосі показував, що той не вірить жодному слову. — Там поговоримо про твою провину та покарання.

Довготелесий зловтішно посміхнувся. Який мерзенний тип.

Сніжана переводила погляд із одного чоловіка на іншого. Думки в голові металися так само гарячково. Якщо це не сон, то що? Блондин, якого називають братом Йоханнесом, стверджує, що проводив якийсь ритуал. І хоч його «побратими» поставилися до його слів скептично, Сніжана була схильна йому повірити. У стресовій ситуації ми стаємо здатні прийняти за правду зовсім неймовірне, от і Сніжана поступово схилялася до божевільної думки, що завдяки ритуалу хтивого блондина вона опинилася в іншій реальності. Так-так, медики теж читають фентезі, всі ці казки про те, як бац, і ти в якомусь середньовічному магічному світі. От тільки Сніжані якось особливо «пощастило». Вона опинилася не просто в середньовіччі, а ще й у келії послушника чоловічого ордену, де, вочевидь, поява жінки — суворе табу.

— Що ж до тебе, порочна діво… — апатично промовив настоятель і на секунду замислився, — …проведемо з тобою ритуал очищення заблудлої душі і передамо під опіку Матінки-настоятельки жіночого ордену.

Сніжану прийняли за нічного метелика?! Тільки цього їй бракувало! Не хотілося навіть думати про те, що являє собою цей ритуал очищення, про який заїкнувся настоятель. Пострижуть у черниці чи ще щось гірше?

— Я не порочна діва! — обурилася Сніжана. — Я… — а ось тут у неї виникла проблема. Ким представитися? Незрозуміло, як «брати» сприймуть правду. Чи повірять, що її занесло до їхньої обителі з іншої реальності? Навряд. Адже розповіді Йоханнеса щодо ритуалу вони не повірили. Скоріше вирішать, що вона ненормальна і відправлять не до монастиря, а до місцевої психлікарні. Треба було трохи пом'якшити правду: — Я цілитель, — представилася Сніжана.

— Цілитель? — довготелесий засміявся, не приховуючи зневаги. — Полегшуєш муки стражденних?

Його погляд ковзнув по Сніжані з голови до п'ят, ставши липким, коли дійшов до краю коротенького домашнього халатика. Лаятися захотілося від досади. Так, для середньовіччя її одяг виглядав надто фривольно. За місцевими поняттями, напевно, халатик цілком відповідав вбранню куртизанки. Залишалося радіти, що на момент перенесення на ній був хоча б халат, а не старенька вільна футболка, що ледве прикривала стегна, яку Сніжана використовувала як нічну сорочку. Чомусь сьогодні вночі вона задрімала до того, як переодягнулася до сну. Як так сталося — не пам'ятала.

— Бачу, що прийняв правильне рішення, — придавив поглядом настоятель, примушуючи зсутулитися, — ритуал очищення позбавить тебе, порочна діво, і від пороків, і від брехні.

І лише блондин продовжував дивитися на Сніжану розгублено та співчутливо.

— То ти все-таки справжня? — одними губами промовив він.

У коридорі почулися кроки і незабаром на порозі кімнати з'явилися ще кілька молодих чоловіків. До вух Сніжани долетів шепіт і хихотіння.

Йоханнес раптом стягнув з себе сорочку і прикрив їй ноги.

— Пробач мені, Бель, — встиг шепнути, перш ніж настоятель повторив наказ:

— Іди в мій кабінет, Йоханнесе. Брати, проведіть його, — звернувся він до послушників, що прийшли на галас.

Блондину довелося підкоритися. Сніжана з жалем провела його поглядом. Він був єдиним, хто їй співчував. Єдиним, хто міг відправити її додому і припинити цей жах. Принаймні хотілося на це сподіватися. Адже якщо існує ритуал, який переносить в келію послушника жінку, отже має бути і зворотний ритуал, який відправляє її назад.

Настоятель дочекався, коли в кімнаті залишилися тільки він і довготелесий.

— Я повідомлю Матінці-настоятельці, що в нашій обителі на неї чекає нова послушниця. Думаю, до ранку вона пришле когось із сестер підготувати діву до ритуалу очищення. Брате Паулусе, простежиш, щоб до їхнього прибуття діва залишалася тут.